Берестейська школа
Церква Казанської Божої Матері, 1801, с. Піща, Шацький р-н, Волинь
Берестейська школа обіймає церкви найдавнішого і, либонь, найпростішого, «хатнього» типу. Водночас ці храми є уособленням «західної місії» в українській традиційній архітектурі, часто-густо прибираючи вигляд майже католицьких базилік. В літературі щодо придуманої нами берестейської школи трапляється назва «північно-поліська група», проте її принципова відмінність від решти українських церков вимагає значно повнішої автономії.
Класичний берестейський храм окрім простого двоскатного даху повинен мати пласкі або трапецієві внутрішні перекриття (на сволоках). Але не все так однозначно. Церкви, перехідні до волинської школи, — із схованими в інтер’єрі шатровими склепіннями, — ми також відносимо до берестейських, але тільки в тому випадку, якщо вони мають рівновисокі бабинець і наву.
Практично всі наявні на сьогодні храми школи споруджено у ХVІІІ столітті (давніші можна полічити на пальцях однієї руки). У другій половині наступного віку чимало «берестейців» отримали дзвіницю, поставлену впритул до західного фасаду. На диво, такий «додаток» виглядає набагато природніше, ніж у випадку із волинськими та наддніпрянськими церквами. Річ у тім, що майже всі подібні дзвіниці спорудили у традиційному, а не «єпархіальному» ключі.
Територіально берестейська школа охоплює досить компактну область волинського, рівненського та берестейського Полісся, причому левова частка збережених церков припадає на сучасну Білорусь. Деякі храмики-сміливці заходять далеко на північ — аж у Гродненську область. Втім, не зайве нагадати, що практично уся Берестейщина і частина Гомельщини споконвіку була заселена етнічними українцями-поліщуками, а місто Новогрудок довгий час слугувало осідком київських митрополитів.
Та цур їй, політиці. В будь-якому разі ми за «мир хатам» і «хатнім» церквам без війни палацам. В тому числі і за «брестський мир».
