Церква Собору Пресвятої Богородиці (центральна група) та дзвіниця1690 рік
Чудова церква витончених обрисів, які, на жаль, після останнього ремонту «загрублені» бляхою, у яку узяли гонтові маківки. На південніх стінах нави та вівтаря дивують незвичні віконця — п’ять круглих і одне подібне до замкової шпарини. Всередині храму зберігся старий іконостас із вишуканими Царськими вратами. Головна місцева святиня — чудотворний образ Богородиці Замилування поч. ХІХ ст.
Селяни називають свою церкву просто горішньою — бо стоїть на височині. А по-під горою, яром-долиною хто лишень не ходив — і польські гетьмани з королями, і Максим Кривоніс із козаками, і січові стрільці із зажуреними галичанками…
Словом, історичне село та історична церква. Мабуть, тому на одвірку її південних дверей так багато тексту. Тут вирізьблені не лише рік побудови і дані про керівництво (короля, правлячого єпископа та священика-настоятеля), а й вказано ім’я скромного сільського дяка — Андрія Тучапського. Ось вони, незамулені джерела галицького вільнодумства і демократії!
Та головний напис — цілком поетичний:
«Хто до храму Пресвятої Богородиці з вірою припадає,
Той будучи в смутку радість отримає».
Слідуймо цій теплій настанові, навіть якщо поблизу немає Богородичного храму.
Усі фото
