Archives

Особняк Остапа Луцького, 1911 р.

Остап Луцький (1883 — 1941) — перший власник і фундатор особняка. На момент його спорудження він уже керував великим банком «Ощадна каса Буковини» і писав чудові вірші, будучи засновником відомого літературно-поетичного об’єднання «Молода муза». Пізніше цей непересічний українець із цілком авантюрною біографією деякий час був ад’ютантом ерцгерцога Вільгельма Габсбурга ( Василя Вишиваного), а згодом послом міжвоєнного польського Сейму і Сенату. Наприкінці 1930-х пан Остап виглядав тогочасним «олігархом»: очолював найпотужніший «агрохолдинг», мав каменицю у Львові і віллу в Косові, навчав сина у Гарварді. Але, на відміну від сучасних олігархів, перш за все працював не на себе особисто, а на національну ідею, за що і був після «визволення» Західної України замордований в радянському концтаборі.

А тепер про будинок. Усередині він перепланований у бік ущільнення помешкань, проте іззовні зберіг увесь первісний шарм і синергію творчості. Тож недарма в ньому тісно переплелися необароко, сецесія і необринковяну, що й породило в результаті «ефекта метелика» справжнісінький УАМ із вибагливим планом, пластичним заломчастим дахом і вишуканими трапецієвими вікнами. І чомусь віриться: Остап Луцький саме цього і хотів.

Земський банк, 1911 – 1912 рр.

Кооперативний банк збудовано з ініціативи та коштами уродженця Яланця Іполита Зборовського — краєзнавця, етнографа та організатора кредитових і споживчих кооперативних товариств на Поділлі. Сам фундатор із гордістю назвав своє дітище «Українським домом»  — і мав для цього всі підстави.

В будівлі було все необхідне для плідної праці: зала на 500 осіб, контора, кімнати для відвідувачів, архів, підвал і навіть товарні комори.

Втім, у банку займалися не лише бізнесом. Зборовський започаткував читання лекцій на різноманітні теми з використанням «чарівного ліхтаря» (на кшталт проектора для демонстрації сучасних слайдів); в окремій кімнаті діяла читальня. Силами селян ставилися вистави, працювали самодіяльні українські гуртки. Щорічно в Українському домі відбувалися Шевченківські свята, регулярно проводилися культурно-освітні, громадські заходи. Недарма на фасаді будинку красувалося висічене великими літерами Франкове гасло «Єднаймося, братаймося в товариство чесне»…

Архітектурно земський банк у Яланці на перший погляд може здатися надто скромним, особливо після заміни оригінальних вікон на дешевий пластик. Та зазирніть в його українську душу  — і побачите не лише вишукані орнаменти віконниць, а й щось невимовне і рідне до щему…

Особняк Михайла Єфремова, 1911 р.

Особняк на вул. Донцова, 13 належав Михайлу Єфремову, рідному брату видатного діяча українства, репресованого за процесом СВУ у 1930-му році. Власник прекрасної пам’ятки УАМу викладав у жіночому єпархіальному училищі і не цурався української ідеї, що й відбилося на архітектурі будівлі. Continue reading →

Водонапірна вежа, 1930-ті рр.

Судячи з історії та географії Канева, оригінальна водонапірна вежа мала обслуговувати Канівський залізничний вокзал, який вкупі із запланованим залізничним мостом так і не був довершений через обставини Другої світової війни. Та менше з тим, наша героїня мужньо достояла до ХХІ ст. і нині ховається між хащами і городами у дніпровій заплаві. Про УАМістість вежі однозначно свідчить цегляний декор — лаконічно-стриманий, але дуже виразний. Тож, як на нас, невідомий автор технічної споруди дуже вдало поєднав українські мотиви із жорстким функціоналізмом.

Земська школа, 1912 р.?

У ХХІ ст. кизлівська земська школа служить вітчизняній просвіті опосередковано, сидячи на лаві запасних (тут міститься тільки шкільна біліотека). Поруч — новий навчальний корпус. Але стерту табличку зі старої будівлі досі не зняли, і це правильно.

Хороше, дуже хороше обійти навколо чепурної школи, зазираючи у трапецієві вікна, де віддзеркалюються калинові кетяги і клубочаться тіні незабутніх предків. Тільки біля фактурної, повністю дерев’яної башти слід бути обережним: ще трохи — і вона нахилиться нижче за свою Пізанську колежанку. Шкода, що, на відміну від італійки, випростувати її ніхто не поспішає…

Санаторій Казимира Солецького, 1906 – 1908 рр.

Будинок санаторія Солецького слід визнати найгармонійнішим сполученням народних українських мотивів із дещо штучним і схематичним закопанським стилем, причому українство тут однозначно не пасе задніх. Цікава конвергенція: для покриття даху споруди використано різнокольорову черепицю, — так само, як і в будинку Полтавського земства Кричевського, спорудженому, до речі, майже в тому ж часі, що і львівську пам’ятку. І нехай прискіпливі дослідники нас поправлять, але ми переконані: Олександр Лушпинський — справжній побратим Василя Кричевського.

Земська школа, 1912 р.?

Школа наче й працює, але якось непереконливо і нежиттєздатно. Звичайно, історику архітектури цікаво вивчати стародавню технологію будівництва по обсипаній стіні, але ліпше було б ту стіну вчасно відремонтувати. А так пам’ятка цілком фотогенічна, особливо осінньої пори.

Земська школа №2, 1911 р.

Друга білоцерковецька «земка» справляє непевне враження. На позір вона наче й жива: тут мешкає (мешкала?) родина, яка, щоправда, мріє (мріяла?) спекатися такого обтяжливого майна. Можливо, саме через мінорний настрій господарів споруда видається найпохмурішим Сластіоновим творінням. Особливо пропікає душу жалюгідний залишок вежі, що безнадійно тулиться до потемнілої стіни, як дитя в голодомор — до висохлих материнських грудей.

Комплекс споруд Українського Дому, 1918 – 1920 рр. – ?

До постання харбінського Народного дому причетні українці, що після 1917-го року волею долі опинилися за межами колишньої Російської імперії, а також давніші мешканці Піднебесної, що працювали на Китайсько-східній залізниці (КСЗ). Саме управління КСЗ, очолюване українцем, генерал-майором Дмитром Хорватом, і продало українському клубові на пільгових умовах ділянку землі під будівництво на вул. Новоторговій, 9.

Далі надаємо слово Олені Шевченко, співробітниці посольства України в КНР:
«Для збору коштів на будівництво була організована серія аукціонів, благодійних ярмарків, безвідсоткових позик. Урочиста церемонія заснування Українського дому була проведена у травні 1918 р. Перед тим організували аукціон на право закладки першого каменя. Це право викупили за 3500 рублів відомі тамтешні промисловці — брати Патрикій та Іван Шевченки. Другий камінь заклав О. Сушко, сплативши 1500 рублів; суми на право закладки наступних каменів зменшувалися і дійшли аж до 1 рубля; усього таким чином було зібрано близько 10000 рублів.

Згодом збір коштів на будівництво був продовжений. З цією метою у найкращому готелі Харбіна «Модерн» влаштували грандіозний бал на 400 осіб з показом вистави «Запорожець за Дунаєм», за квитки на який було виручено 50000 рублів. Влаштовувалися також так звані «чаювання» для найзаможніших громадян, під час яких здійснювався збір пожертв. Зібравши кошти, клуб розпочав будівництво Українського дому. «Українці, як мурахи, працюють над створенням свого Дому», — писала місцева газета. У результаті, восени 1918 р. був збудований перший поверх приміщення, де продовжила свою роботу українська початкова школа.

Довершили Дім у 1920 р. Це була прекрасна триповерхова будівля, з флігелями й іншими спорудами, де розмістилися Покровська церква (з 1922 р.), початкова українська школа, Перша Українська змішана гімназія (з серпня 1920 р.), бібліотека, театр, що нарешті отримав своє постійне місце».

На жаль, п. Олена не зазначила, що залишилося від китайського УАМу на сьогоднішній день: схоже, що нічого. Принаймні, наші віртуальні пошуки не дали результату. Тож втішаймося старими фото.

Дмитрівська церква, 1940 р.

Стримана необарокова стилістика церкви не схиляє до розлогих міркувань. Тому обмежимося лише трьома епітетами: вона гарна, українська, модернова. Судячи із фото, ще й сповнена любові своїх отців і парафіян. Шкода тільки, що не вдалося розвідати ім’я архітектора. Може, хтось підкаже?