Друга білоцерковецька «земка» справляє непевне враження. На позір вона наче й жива: тут мешкає (мешкала?) родина, яка, щоправда, мріє (мріяла?) спекатися такого обтяжливого майна. Можливо, саме через мінорний настрій господарів споруда видається найпохмурішим Сластіоновим творінням. Особливо пропікає душу жалюгідний залишок вежі, що безнадійно тулиться до потемнілої стіни, як дитя в голодомор — до висохлих материнських грудей.

Усі фото