Земське училище «заховалося» в самому центрі містечка. Справді заховалася, бо про нього не згадують ані путівники, ані заїжджі гіди. Та й педагогічний коледж, що нині працює в найкрасивішій будівлі Корсуня, не спромігся розмістити на своєму сайті бодай трохи інформації про історію alma mater. Але й без того, з огляду на саму лишень архітектуру, ясно, що споруда належить до групи УАМівських пам’яток, споруджених Канівським земством (див. Квітки, Стеблів, Степанці, Виграїв, Пішки).
Першого удару по будівлі завдала Друга світова, після якої училище позбулося елегантних заломів даху і люкарен над ризалітами. Згодом «дісталося» й інтер’єру. Початковий проект наділив училище навчальними кімнатами, майстернями та директорською квартирою, проте десь у 1960-х всі внутрішні перегородки було знищено, а вивільнені площі докорінно переплановано.
Вже у ХХІ столітті корсунський шедевр українського модерну втратив старі дерев’яні рами (втім, очевидно, також не первісні, а післявоєнні) і нині ріже очі білим пластиком. Шкода, звичайно, але втішмося: чудове «контррельєфне» оздоблення жовто-цегляних стін — яскрава ознака черкаського осередку УАМу — радує око кожного небайдужого до української культури.
«Біхромія» будинку на Іванівській – типова для Тимошенка. Орнаментальну «гру» білої і червоної цегли він застосовував часто і повсюдно – від Кубані до Галичини. Чим додатково скріплював розділену долею і людьми українську культуру. Шкода, звичайно, що прекрасну пам’ятку спочатку позбавили кутової вежки, а потім спотворили по-варварськи заскленими балконами. Вона все одно стоїть і радує естетично просунутих харків’ян і гостей міста своїм лаконічним патріотизмом.
Чудова земська школа використовується як житловий будинок (принаймні, так було до початку 2010-х рр.). В одному з класів влаштовано гараж-майстерню із заїздом через виламане до фундаменту вікно. Менше з тим, господарям усе одно варто подякувати за порятунок пам’ятки, нехай і мимовільний. Захоплює напрочуд вдале розташування школи: на крутосхилі мальовничого горба, в оторочці зі старого бузку і молодих кульбаб.
Вілла у стилі українського модерну зведена на замовлення і коштом відомого лікаря Мар’яна Панчишина, котрий мешкав у ній від 1925-го по 1943-й рік. Тут він прийняв тисячі пацієнтів (багатьох безкоштовно) — серед них і митрополита Андрія Шептицького.
Професор був прискіпливий до облаштування будинку. Відтак в невисокій споруді є і ліфт, і хороше опалення, і окремий кабінет для лікарської практики.
Із 1990-го у віллі діє громадський Музей історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина, в якому зібрана багата колекція історичних матеріалів, медичні інструменти кінця XIX — початку XX століття, старовинні медичні видання, а також відбуваються тематичні виставки.
Стосовно архітектури пам’ятки обмежимося лаконічними тезами Віктора Чепелика (до речі, корифей помилково вважав архітектором вілли Олександра Лушпинського, але то дарма):
« …Раціональність (споруди — А.В.) доповнено ледь помітними впливами бароко і дуже мальовничими різьбленими деталями на другому поверсі, які надзвичайно тонко надають будівлі національно своєрідного вигляду».
Доповнимо метра. Надвірно-причілковий фасад із трьома вузькими вертикальними віконними нішами наближає будинок до стилю до ар деко, який якраз у середині 1920-х починав входити у моду. Висновок: ніщо ардекошне УАМові не чуже.
Комишнянська школа — дуже оригінальна споруда, єдина у своєму роді. Але і в ній не важко зауважити вплив Сластіонових «земок». Дарма, що напівеклектичне цегляне оздоблення фасадів виконано без надмірної фантазії. Все з лихвою надолужують вишукано-пластичні вікна, за якими причаїлося незвідане задзеркалля. Утім, у деяких занехаяних містечках та селах Полтавщини реальність давно поступилася місцем химерному та лихому задзеркаллю…
P.S. Цей текст 2015 року, на превеликий жаль, виявився пророчим: лихе задзеркалля поглинуло і комишнянську школу. Жахливий «євроремонт» практично знищив пам’ятку. Тож дивіться на наші світлини 2011 року і мрійте далі про культурне відродження України…
Запроектував будинок для родини Михайла Грушевського відомий київський архітектор Брадтман, оздобив у дусі українського модерну Кричевський. Проте для кардинальної зміни «обличчя» великого шестиповерхового «ящика» вишуканих цегляних і майолікових прикрас виявилося дещо замало. Відтак дослідники суголосні в тому, що споруда на Микільсько-Ботанічній не стала видатним шедевром УАМу.
Недовгим був вік будинку Грушевських. Муравйовські орди у 1918- му розстріляли прикметну будівлю із гармат, звісно, аж ніяк через естетичні недоліки. Втім, про цю печальну сторінку українського буття написано багато і докладно…
Тож зазначимо лише те, що окрім квартири Михайла Грушевського в пожежі загинула й квартира самого Кричевського із унікальною колекцією килимів та інших предметів народного ужитку, зібраних Василем Григоровичем протягом десятків років. Загинули й сотні його власних робіт… За кілька років обгорілий остов будинку розібрали, аби ніщо не нагадувало нащадкам про славні роки національно-визвольних змагань. Та дарма старалися: ми усе пам’ятаємо…
Нинішня красненська церква — наочний посібник із УАМізації цілком пересічної будівлі. Візьміть звичайний магазин 1970-х років, обкладений класичною совдепівською плиткою, переробіть прямокутні віконні та дверні прорізи на трапецієві (зайве просто закладіть цеглою), вставте симпатичні дерев’яні рами — і готово! Ось що значить творчий підхід до святої справи. Молодці парафіяни!
При повному «засиллі» Сергія Тимошенка на Кубані, поява тут Євгена Сердюка навіть трохи дивує. Але факт є фактом, засвідченим поважними дослідниками (від Віктора Чепелика до Дениса Вітченка): школа в Новомінській станиці — творіння саме цього непересічного творця УАМу. Як не вірите — гляньте на світлини: стилістика будівлі точно не Тимошенківська.
Оригінальна споруда вигулькнула із хвиль інтернету завдяки пильним аматорам УАМу. У розвідці про село вона названа старим клубом, але деякі характерні ознаки не дозволяють віднести будинок до радянського періоду. Тому ми й називаємо пам’ятку громадською будівлею невизначеного характеру і невизначеного авторства. Певна річ, Мошни — знамените і багате село, в якому наслідили вікопомні Торрічеллі і Городецький, проте останні напевне не мають стосунку до нововіднайденої, хоч і давно зниклої у вирі історії, будівлі. Тож чекаємо на коментарі знавців.
Розташований на мальовничому узгірку, будинок приваблює простотою і вишуканістю. Втім, такими якостями наділені майже всі творіння слобожанського творця УАМу. Попри випробування, яких зазнала пам’ятка (втрата башти, різьблених дверей і деяких віконних рам), вона однозначно варта уваги і окремого відвідування.