На просторах інтернету авторство дивовижної і неповторної Ніжинської електростанції часто-густо приписують найкращим українським митцям-архітекторам — чи Опанасові Сластіону, чи Василеві Кричевському. З огляду на красу і оригінальність пам’ятки, то цілком закономірно. Особисто ми могли б додати до списку ймовірних авторів Євгена Сердюка, на якого вказують деякі характерні ознаки споруди, як-от п’ятикутні вікна і простий геометричний декор із полив’яної плитки. Одначе не станемо цього робити і твердо та рішуче призначимо архітектором шедевру Миколу Даміловського, причому одразу із двох причин: 1) на нього вказує Віктор Чепелик у своїй основоположній праці про український архітектурний модерн; 2) саме Микола Даміловський є визнаним корифеєм промислових споруд УМа.

Ось яку цікаву інформацію про Ніжинську електростанцію ми почерпнули із електронних джерел:

«Ініціатором створення першої міської дизельної електростанції став місцевий підприємець Еммануїл Архипович Калина. Дизельний двигун потужністю 135 кінських сил та механічне обладнання електростанції були придбані на київському заводі «Гретер». Електростанція обслуговувала мережу з 300 вуличних ліхтарів (з них 33 світилися всю ніч). Електрифікованими були приміщення міської думи, військове відомство, окружний суд, Історико-філологічний інститут князя Олександра Безбородька, деякі приватні будинки. В роки ІІ-ї світової війни будівля була частково пошкоджена. Зараз тут розташована Ніжинська дитячо-юнацька спортивна школа».

Будете в Ніжині — неодмінно погуляйте навколо прекрасної споруди: помилуйтеся на неї з-за обмілілого Остра, пошукайте над прозаїчними ятками й павільйонами місцевого базару її романтичну башту, зазирніть у колосальні вікна, за якими вже давним-давно не гудуть турбіни, а лунають веселі дитячі голоси…

Все ж таки добре, що Ніжинська електростанція майже не змінила свого призначення: преобразовувати косну фізичну енергію в живу енергію боротьби і завзяття.

Усі фото