Яскрава пам’ятка Львівського центру УАМу постала стараннями визначного українського етнографа і громадського діяча Володимира Осиповича Шухевича, рідного діда вікопомного Романа Шухевича. Про це гарно написав Віктор Чепелик:

«Будувався цей дім за важких часів Першої світової війни з великими перервами і зміг бути закінченим лише завдяки жертовній праці, твердості духа і винахідливості …В.О. Шухевича, який поклав на цю справу своє здоров’я і помер майже при завершенні споруди».

Подвиг засновника музичного товариства ім. Лисенка (а також «Руської бесіди», львівської «Просвіти» та Руського педагогічного товариства) був не марним. Якщо іззовні будинок виглядає дещо еклектично (тут поруч із українським необароко проглядається і раціональна сецесія, і неокласицизм), то оформлення інтер’єрів, зокрема, Великого і Малого залів, є однією з найяскравіших сторінок УМа.

Модесту Сосенку вдалося повною мірою виявити не лише «чари народномистецької традиції Прикарпаття» (В. Чепелик), а й створити, так би мовити, узагальнений модерновий образ української культури. Тож не випадково в стінописах концертних залів наявні цитати із Шевченка, Франка та Лисенка, а наддніпрянські кобзарі та лірники сусідують із гуцульськими трембітарями та скрипалями. Доповнюють враження вставні картини Олекси Новаківського і погруддя двох корифеїв — тих же Шевченка та Лисенка, виконані відомим скульптором і малярем Григорієм Кузневичем. Вишукана металопластика в оформленні Великого залу належить ковалю Михайлу Стефанівському; вітражі виготовила славетна краківська фірма Станіслава-Ґабріеля Желенського.

Радує, що й є через століття будинок не змінив призначення. Нині в Музичному училищі ім. Станіслава Людкевича вчаться юні музиканти, готуючись вчергове вражати світ досягненнями української музики.

Усі фото