Переповідати історію славетного роду Симиренків — козаків, цукрозаводчиків, вчених і, зокрема, засновників Мліївської станції — ми не будемо. Про них і без нас написані томи й томи. Так само не будемо змальовувати величезний внесок науковців і працівників унікального закладу у розвій вітчизняної помології — усім і без того смакують симиренківські яблука, що розкотилися світами далеко-далеко від рідного Млієва.
Ми просто запрошуємо вас пройти доріжками чудового дендропарку, помилуватися прекрасними корпусами і павільйонами станції, помолитися у родинній Симиренківській Троїцькій церкві і постояти над романтичним ставом із неодмінним островом любові…
На жаль, останніми роками любові Млієву якраз і не вистачає. Особливо з боку тих міністерських чиновників, які б і мали його найбільше любити. Інститут садівництва ім. Левка Симиренка як наукова установа занепав і скасований (точніше, його свідомо «занепали»), співробітників станції скорочують, споруди потроху (а деякі і швидко) починають руйнуватися… А ще ж недавно, у 2000-х, після проведеного капітального ремонту корпусів і церкви все виглядало не так печально…
Тож поки не пізно, рушаймо до Млієва. Можливо, вам пощастить потрапити до будинку-музею родини Симиренків, де збереглася обстановка середини 1850-х, і де гостював сам Тарас Григорович. До речі, пам’ятник Кобзареві, що стоїть перед музеєм, — один із перших в Україні. А от далі починається інтрига. Ніхто у Млієві не зміг упевнено назвати архітектора Мліївської дослідної станції — у складі головного (лабораторного) корпусу (так званого Будинку науки), адміністративного корпусу (контори, первісно селекційно-городнього павільйону), інсектарію (з оранжереєю) та кількох допоміжних будівель. Хто ж він? Єдина згадка в літературі — стаття Віктора Чепелика у журналі «Старожитності» «Український модерн в архітектурі селекційних станцій початку ХХ ст.», в якій зодчим Мліївської станції названо А. Сакса (в іншому місці тексту він значиться як Н. Сакс). На жаль, жодних інших відомостей про цього архітектора ми не знайшли. Тому, при всій повазі до Чепелика, дозволимо собі трохи пофантазувати. Чи ж не долучився до проектування сам видатний помолог, перший директор станції Володимир Левкович Симиренко, репресований і розстріляний за свою наукову антимічурінську принциповість і любов до України? На це натякають деякі дослідники його життєвого шляху і донька вченого Тетяна. Та хоч би хто виявився творцем Мліївського шедевру УАМу — схиляємо голову перед його талантом.
Переказують, що для прискорення будівництва (коли для його завершення не вистачало державних грошей) Володимир Симиренко пожертвував родинні коштовності. Та найбільшою і незнищенною коштовністю видатної родини є райський сад творчості, доброти і любові, який вони насаджували в рідній Україні всупереч усім війнам, репресіям та голодоморам …
Колись батько нашого героя, засновник Мліївської станції Лев Платонович Симиренко написав таке: «Хто дихає садом, той дихає здоров’ям, поезією, молодістю, радістю життя, довголіттям». Послухаймо мудру людину, збережімо Мліїв.