Романтичний згірочок над сільським путівцем прийняв на свої груди елегантну школу як рідну. Їй таланить: тут працює дуже веселий та привітний педколектив. Школярики в селі теж чудові — виховані та допитливі. І так хочеться вірити, що і в Озерянах, і в усіх усюдах рідної України все буде добре.
Archives
Земська школа, 1913 р.
Макушинську школу свого часу пристосували під церкву. Тепла молитва зігріває холодні і оспалі серця, відтак зажевріла надія, що пробуджені люди зігріють і врятують цю чудову, найграційнішу перлину Сластіона. Та ми давненько не були у Макушисі і не знаємо, як там склалося… Continue reading
Земська школа, 1912 р.?
Земська школа у Харсіках розпрощалася із дітьми ще у 1980-х. Натомість сюди прийшли суворі санітари і непевні дядьки із певними залежностями, які мусили трудитися на благо перерозвиненого соціалізму: у школі відкрили ЛТП. Continue reading
Народний дім, 1911 – 1912 рр.
Народний дім у Кам’янці-Бузькій, безперечно, найдосконаліший у своїй родині. Причому не лише серед галичан, а й серед наддніпрянців. Таких вивірених пропорцій і вишуканого оздоблення не знайдете у жодному іншому Народному домі чи клубі «Просвіти». Continue reading
Земська школа, 1912 р.
Яскрава, як свято, школа, зустрічає пахощами сіна і перших яблук. Літні канікули, але про неї дбають: зрізують навколо старі дерева, викошують на садибі траву, а саму будівлю фарбують у цибулястий колір, як крашанку на Великдень. Головне того Великодня дочекатися…
P.S. …Ні, не дочекалися і наш текст 2011 року не читали. Воістину благими намірами вистелено дорогу самі знаєте куди…Після «євроремонту» школа набула настільки неприродного, не побоїмося сказати – пекельного вигляду, що страшно й глянути. А що іще страшніше – комусь наслідки такого вандалізму щиро подобаються. І так повсюди в Україні… Господи, помилуй нас, грішних!
Дмитрівська церква, 1950-ті рр.
Стримано-стильна архітектура церкви навіває думки про Сергія Тимошенка. Одначе це не так. Довідник із життя бразильських українців, люб’язно наданий нам п. Валентиною Шовкун, видатною українською хормейстеркою і регенткою, свідчить про авторство інженера Григорчака. До речі, дід п. Валентини був ініціатором спорудження храму.
Хай живе бразильська Україна!
Комплекс споруд селища металургів, 1920-ті рр.
Котеджі селища надихають простотою і одвічним українським духом. І справді, хіба не такі ж здвоєні фасади, відомі із ХVІІ ст., ми бачили, приміром, в Кам’янці-Подільському? Звісно, Кам’янське і Кам’янець – то принципово різні речі, але все ж таки. Ось такі конвергенції можна зобачити в архітектурі, якщо дивитися на неї широко і незамулено-дилетантським оком.
Земська школа, 1913 р
Десь у 1920-х до школи добудували ціле крило: тоді Варва активно приростала учнями. При цьому майстри точно дотримали Сластіонового стилю, та однією баштою довелося поступитися. Натомість посередині розширеного удвічі фасаду постав чотириколонний портик із оригінальним дерев’яним фронтоном. У жодній іншій земській школі такого не побачите. На жаль, після «євроремонту» портик був обшитий пластиком і суттєво втратив у мальовничості. Та ми маємо і довандальні фото.
Пам’ятник на могилі Миколи Дмитрієва, 1908 р.
Микола Дмитрієв (1867 — 1908) — видатна постать українського пантеону, проте не достатньо пошанована нащадками. Меморіальна дошка на полтавському будинку, де мешкав цей громадський діяч і правник, явно замала для масштабу одного з меценатів і натхненників УАМу. Саме він одним з перших оцінив і підтримав Василя Кричевського при будівництві Полтавського земства, а згодом замовив йому ж проект дачного будинку у селі Яреськи (1905 р.). На превеликий жаль, в тих же Яреськах і сталася трагедія, що обірвала життя Миколи Андрійовича: він потонув у Пслі, рятуючи незнайому сільську дівчину…
Удова небіжчика, Ганна Тимофіївна Дмитрієва, замовила Василеві Кричевському надмогильний пам’ятник чоловікові. Він являв собою монумент у формі каплиці із сірого граніту, оздоблену УАМівським орнаментом і, безперечно, належав до вершин стилю. «Належав» — бо у 1960-х комуністичні вандали сплюндрували Старий полтавський цвинтар, розбивши на його місці сквер і збудувавши завод «Лтава». Прах Дмитрієва перенесли на інше кладовище, а от від шедевра Кричевського лишився тільки величний, орнаментований «вервицею» цоколь. Є відомості, що бронзове погруддя роботи Федора Балавенського, яке буцімто містилося у стінній ніші, перенесли у Музей Панаса Мирного у Полтаві, але ми його там поки що не зауважили…
Можливо, комусь із полтавських можновладців колись спаде на думку відновити цей пам’ятник на історичному місці? Він став би чудовим монументом пам’яті всіх причетних до створення і розквіту УАМу… Не вірите в таке чудо? А ми віримо — і віримо в Україну.
Бессарабський критий ринок, 1908 – 1912 рр
В закритому конкурсі на кращий проект Бессарабки, як дещо фамільярно називають ринок старі кияни, переміг маловідомий поляк Генрик Гай. Зодчий удавсь до форм раціонального модерну, до якого дуже вдало припасував українські декоративні мотиви. Вітчизняні ремінісценції вчуваються і в грандіозному фронтоні, і в двох симетричних баштах.
Троє скульпторів — усі учні видатного митця Федора Балавенського — прикрасили будівлю тематичними панно «Молочниця» і «Селянин із волами», а також пасторальними рельєфами з рибами та бичачими головами. Осібне слово про металеві елементи споруди. Ворота, заклепки, анкери були виконані польськими майстрами з неабиякою фантазією і водночас стильною стриманістю. А металевий каркас унікальної конструкції і полив’яна плитка на стінах і підлозі (збереглася частково) додають чимало меду до УАМівської куті цієї знакової споруди стольного граду Києва.