Будинок у неоросійському стилі, збудований 1912 р., початково слугував єпархіальним музеєм та бібліотекою, та у 1920-ті рр. перекваліфікувався на письменницький осередок. Одначе після тотального літераторського терору 1930-х в нього в’їхав Радіоастрономічний інститут, що міститься там і донині.
У другій половині 1920-х рр. інтер’єр Будинку літератури набув характерних ознак українського модерну. Ось яку інформацію про це ми почерпнули із незамулених електронних джерел (в нашій редакції):
«Оздоблення інтер’єру включно з меблями, світильниками та іншими предметами ужитку виконано в українському національному дусі під упливом українського модерну початку ХХ століття… Хронологічно та за обсягом його можна порівняти з оформленням Василем Кричевським з учнями (О. Саєнком та інш.) історичної секції ВУАН по вул. Володимирській, 35 у Києві, яке теж національно стилізоване, але у дусі ар-деко. Проте оформлення Будинку Блакитного виглядає більш традиційним.
До оздоблення інтер’єрів були залучені визначні українські художники та майстри народного декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема народний художник УРСР Адольф Страхов та західноукраїнські майстри по дереву.
Стаття зі світлинами про відкриття Будинку літератури імені Василя Блакитного у споруді колишнього музею церковних цінностей та єпархіальної бібліотеки (1912; архх. В. Покровський та П. Величко) розміщена у журналі «Друкар» ч. 14 за 1927 р.»
А ось як пише про будинок самовидець — письменник Терень Масенко:
«Дім Блакитного — то ціла доба в історії нашої культури. Він увійшов до неї дуже цікавими сторінками громадського життя. Творчі дискусії тут були постійними, бурхливими, вільними та одвертими. А лише такі й могли бути корисними. Двоповерховий дім на Каплунівській оформили під клуб в українському народному стилі, з великим смаком та вибагливістю. Від портьєр і фіранок, розшитих блідими узорами, до майстерної різьби по дереву на хорах, кріслах, дверях — все було в одному мистецькому характері. Першим директором клубу був Максим Лебідь — знавець мистецтва, збирач рідкісних книг. За півтора-два роки він зібрав багатющу, унікальну бібліотеку. Українська, російська і світова класика, тисячі стародавніх видань, живописних, чудово оформлених…
Частими гістьми Дому Блакитного були люди всесвітньовідомі: Анрі Барбюс, Володимир Маяковський, Йоганнес Бехер. Маяковський не один раз грав у нашому Домі на більярді, до речі, на колишньому своєму столі. За рік до того він продав Лебедю стіл із своєї московської квартири. Одного разу Маяковський запропонував таке правило: хто програє — пролазить під столом. І коли сам програє Майку Йогансену, під загальний регіт пролазить під низьким столом, ще й весело каже: “Назвався опеньком, так лізь у кошик».
Подейкують, що котрась УАМівська люстра донині прикрашає колишній Будинок літератури. Якщо це правда, просимо харківських радіоастрономів неодмінно зберегти її для нащадків.
Усі фото
