Про Миколу Дмитровича Милорадовича нам відомо катастрофічно мало. Гугл свідчить, що він «належав до чернігівської гілки роду Милорадовичів». Натомість в цілому про Милорадовичів — вихідців із Сербії — написано томи й томи. Рід славетний, що й казати. Та нас особливо радує те, що, окрім нещасливого контакту з декабристами, окремі зукраїнізовані Милорадовичі сконтактували з Василем Кричевським. Внаслідок такого контакту українська культура збагатилася на будинок Милорадовича (1905 р.) в селі Веселий Поділ на Полтавщині (про його долю на разі нічого невідомо) і на надгробний хрест на Байковому цвинтарі у Києві. Обидва твори включив у список свого архітектурного доробку сам Кричевський.

Про долю надгробку нам теж не було нічого відомо, аж поки ми не сходили на Байкове і за 10 хвилин не відшукали того хреста на першій ділянці, неподалік Вознесенської церкви. І вразилися до глибини душі. Ось він, невідомий шедевр Кричевського, відкриття 2017 року! Тож із превеликим задоволення даруємо його вам, дорогі друзі. Нині, коли подібних хрестів на цвинтарях стало багатенько — він, можливо, й не виглядає аж так епохально. Але ж довгі сто років він стояв саменький, і тільки надщерблена грань міцного, як криця, червоного граніту, свідчить про буревії, що прокотилися над Києвом і Україною у ХХ столітті…

А наостанок — цікава деталь. На хресті напис виконано російською мовою — «Ніколай». Та цей буржуазний націоналіст Кричевський у своєму списку, писаному також російської мовою у 1930-х роках, очевидно, мимоволі вказує «М. Милорадович».
Вічная пам’ять їм обом!

Усі фото