У 1911 році відбулася канонізація видатного сина України, святителя Йоасафа, єпископа Білгородського (1705 — 1754, в миру Якима Горленка, нащадка славетного старшинського роду). На ознаменування цієї події у селі Замостя поблизу Прилук (де в родовому маєтку Горленків народився майбутній святий) і звели унікальний храм-пам’ятник, освячений на честь новопрославленого архіпастиря. Унікальним храм видається з тої простої причини, що в муруванні наслідує найкращі зразки так званої лиманської школи народної церковної архітектури (дерев’яної), але в дусі нової модернової стилістики. Це й дозволяє зараховувати його до УАМу — разом із Покровським храмом у Плішивці, що має споріднену народно-барокову генезу.
На жаль, на відміну від плішивецького шедевру, про зодчого Йоасафівського храму на разі нічого невідомо. Натомість знаємо його фундаторів. Закладено церкву з ініціативи архієпископа Полтавського Назарія (Прилуччина — історична Полтавщина), а до числа жертводавців увійшли представники давніх козацьких родів — тих же Горленків, Стороженків та Жевахових. Значну суму (5000 рублів) виділив особисто і цар Микола ІІ-й. Освячення церкви відбулося 5 (18) вересня 1913 року у присутності десятків тисяч вірних.
Архітектурно-декоративно храм також вельми цікавий. Хрещатий, споруджений із міцної жовтої цегли, він вабить стрункими пластичними формами. Початково його увінчував тризаломний верх, втрачений у буревіях чи то бузувірних 1930-х, чи останньої війни. Неушкодженою лишилася дзвіниця на західному фасаді, яка на сьогодні є найяскравішою ознакою войовничого українства споруди. Усередині церква приховує стилізовані під народно-барокову орнаментацію карнизи і напівколонки. В тому ж дусі виконано і огорожу хорів. А от дивом збережене вітражне віконце над головним порталом схиляється до модерну.
Поруч із церковною садибою привертають увагу два останні дерева столітнього саду, очевидно, посадженого водночас із будівництвом церкви — кремезні груша і алича. Вони-то напевне знають архітектора церкви, але уперто мовчать. Та ми їх «розколювати» на цей предмет не станемо — нехай разом із чудовою церквою радують прийдешні покоління ще многії і благії літа.
Усі фото
