Олена Сергіївна Рахманова, донька декабриста Сергія Волконського і власниця Вейсбахівки (остання стала Білорічицею після відповідного перекладу з німецької у 1945 році), була завзятою колекціонеркою та прихильницею автентики. Можливо, цим і пояснюється як вибір архітектора, так і оригінальний стиль ансамблю Білорічицької садиби.

Про Олександра-Едуарда Юлійовича Ягна ми стисло писали у нашій програмній статті про архітектуру УМа. А от про стиль слід сказати окремо.

Безперечно, ні Рахманова, ні Ягн не збиралися вигадувати український модерн, ще й на кільканадцять років раніше від Сластіона і Кричевського. Садиба будувалася у тому фольклорному дусі, яким він бачився в тодішній «єдінонєдєлімой» імперії. Також не підлягає сумніву, що і замовники, і сам зодчий були прихильні до творчості страшенно популярного на той час Івана Ропета (Петрова), основоположника так званого неоруського напряму в архітектурі.

А от далі стає цікавіше. Палац княгині (він нього лишилися тільки старі світлини) — з рюшиками, кокошниками, бочками та іншими атрибутами ропетівщини — не має стосунку до нашої теми. Натомість чудом збережений у вогні революцій та воєн флігель при всій своїй еклектичності однозначно належить до української цивілізації. Ні, це в жодному разі не чистий зразок українського «передмодерну», бо й тут наявна «посконно-сусальна» Русь у вигляді тої ж бочки над головним фасадом, фантастичних пташиних «ликів» і перевантажених деталями керамічних колонок. Та все з лихвою перекриває дивовижно-пластична композиція споруди, в якій однозначно домінують українські заломи даху, трапецієві прорізи вікон і галерей та національні кольори майолік.

Як так вийшло? Мабуть, точно не скаже ніхто. Напевне, архітектор бачив славетну провозвісницю УАМу, хату для гостей в садибі Галагана (в Лебединцях того ж Прилуцького повіту, що не так далеко від Білорічиці). Але вочевидь справа не тільки в тому. А що як Ягн настільки прикипів серцем до чудового полтавського краю, що самохіть, майже за Фрейдом, відтворив у своєму кращому творінні дух нескореної України?..

Чи помітили такий несподіваний ефект сучасники Ягна? Не знати. А от ми свого часу були настільки вражені флігелем садиби Рахманової, що зухвало приписали його до українського модерну. Це, звісно, не науково і не дуже правильно, але наша максималістська оцінка була швидко підхоплена і рознесена просторами інтернету.

І нам за це анітрохи не соромно!

Усі фото