Микола Дмитрієв (1867 — 1908) — видатна постать українського пантеону, проте не достатньо пошанована нащадками. Меморіальна дошка на полтавському будинку, де мешкав цей громадський діяч і правник, явно замала для масштабу одного з меценатів і натхненників УАМу. Саме він одним з перших оцінив і підтримав Василя Кричевського при будівництві Полтавського земства, а згодом замовив йому ж проект дачного будинку у селі Яреськи (1905 р.). На превеликий жаль, в тих же Яреськах і сталася трагедія, що обірвала життя Миколи Андрійовича: він потонув у Пслі, рятуючи незнайому сільську дівчину…

Удова небіжчика, Ганна Тимофіївна Дмитрієва, замовила Василеві Кричевському надмогильний пам’ятник чоловікові. Він являв собою монумент у формі каплиці із сірого граніту, оздоблену УАМівським орнаментом і, безперечно, належав до вершин стилю. «Належав» — бо у 1960-х комуністичні вандали сплюндрували Старий полтавський цвинтар, розбивши на його місці сквер і збудувавши завод «Лтава». Прах Дмитрієва перенесли на інше кладовище, а от від шедевра Кричевського лишився тільки величний, орнаментований «вервицею» цоколь. Є відомості, що бронзове погруддя роботи Федора Балавенського, яке буцімто містилося у стінній ніші, перенесли у Музей Панаса Мирного у Полтаві, але ми його там поки що не зауважили…

Можливо, комусь із полтавських можновладців колись спаде на думку відновити цей пам’ятник на історичному місці? Він став би чудовим монументом пам’яті всіх причетних до створення і розквіту УАМу… Не вірите в таке чудо? А ми віримо — і віримо в Україну.

Усі фото