Про Музей Шевченка на Чернечій горі у Каневі написано багато. Найцікавіші, але й настрашніші дописи про останню визначну споруду Кричевського (у співавторстві із талановитим учнем — Петром Костриком) з’явилися ще в процесі будівництва. Чого тут лишень не зустрінеш — і відверті доноси в дусі «класової боротьби» із українським буржуазним націоналізмом, і зведення рахунків із репресованими вождями УРСР та їхніми попихачами, і безграмотні поплескування по плечі з боку партійних «мистецтвознавців»… Одне з найдошкульніших обвинувачень цього періоду полягало, наприклад, в тому, що автори свідомо «загоризонталили» споруду музею, аби вона ясніше являла своїм планом хрест… Ви тільки подумайте — хрест на могилі «великого революціонера-демократа»!…
Одначе минулося все і музей таки постав над Україною з її потоптаною, але не вмерлою славою. Залізобетонні конструкції зодяглися в досить аскетично-класицистичні шати, які мали бути пом’якшені розкішними народними майоліками головного фасаду. Та останнього так і не було зроблено. Тож про УАМ в екстер’єрі музею свідчать хіба загальна пластика конструкцій і стильна башта при тильному фасаді. Натомість усередині музей завдався своїм творцям щонайліпше. Давня схильність Кричевського до парадоксального поєднання раціоналізму і «мальованості» дала гідні плоди. Розписні кесони, тонккі квадратні стовпи з канелюрами, шикарний плафон і вітраж в глибині вестибюлю утворили неймовірний синтез щиро-народного затишку і належної піднесеності духу.
Таким незакінченим іззовні, ще й зі зміненим ремонтами інтер’єром музей достояв до вільної України. Нарешті у 2003 році фахівці узялися за його реконструкцію. Планувалося відтворити початковий вигляд будівлі згідно з первісним проектом Кричевського і Костирка — доповнити фасад майоліковими орнаментами і відновити колористичне вирішення інтер’єру, яке знайшли під пізнішими нашаруваннями. До 2010 року роботи було виконано на 90%, аж тут до влади прийшли самі знаєте хто, і за справу узялася така собі Лариса Скорик. Вона та її поплічники перетворили внутрішній простір музею на гранітну коробку у стилі давньоєгипетських храмів, майже витруївши звідти дух Шевченка і Кричевського.
На щастя, Революція Гідності донесла свої хвилі і до Канева. За кілька років музейники на чолі із Мар’яном Піняком та Ігорем Ліховим спромоглися максимально наблизити інтер’єр до задуму авторів, а також привести експозицію до належного вигляду. На черзі — майоліки фасаду, хоча, схоже, деякі чиновники не сильно зацікавлені у такому славному звершенні. Тож боротьба триває і триватиме, та, віримо, Україна разом із шедевром Кричевського і Костирка таки постане в усій красі та силі. А тоді, як заповів Кобзар, пом’яне кожного по заслугах…
Усі фото
