Про історію спорудження білицької церкви докладно оповідає цікавий текст, віднайдений нами на котромусь сайті УПЦ Московського Патріархату (стилістику й семантику збережено):
«У 1928 році на сході громади села Біличі було вирішено будувати нову церкву поруч із старою. Був складений комітет з шести чоловік…
Кожен житель села повинен був здати 50 злотих. На зібрані перші внески був закуплений в Ружіямполі (теп. Устилуг) ліс. Для перевезення лісу з кожного двору, по мірі можливості, надавалися підводи. Цеглу на підмурівок було закуплено в м. Сокалі.
Для будівництва церкви був необхідний інженерний план, затверджений відповідною польською установою в Варшаві. Від громади села був делегований член комітету Ляшук Йосиф.
Жителі села хотіли побудувати церкву в православному стилі з 5 банями і окремою дзвіницею. Та польські архітектори «ввічливо» запропонували свій план у католицькому стилі, давши зрозуміти, що іншого варіанту бути не може. Ляшуку Йосипу нічого не залишалося, як повернутися із затвердженим планом церкви у вигляді «корабля» у католицькому стилі.
Селяни, звичайно, обурились, дізнавшись про те, що сталося, але мовчки взялися до роботи. Всі кошти бралися виключно із свого села, а пожертви поза своїм селом були категорично заборонені.
Для будівництва церкви було запрошено дві бригади з Грибовиць… Коли все дерево було обтесане і висушене, бригада приступила до будівництва. Кожен дім повинен був один день годувати будівельників, тому діти залюбки ходили дивитися та приносили те, що приготували їх батьки. Староста церкви Ситний Тимарій організував нічліг і відпочинок для будівельників.
Прикрим було те, що один з людей не здав грошей і о. Микола (настоятель парафії — А.В.) наказав забрати в нього копу жита і продати, що Ситний з членами комітету і зробили. Але через деякий час дім та хлів старости хтось спалив, але люди приносили старості хто курку, гуску, качку; рідні теличку і корову і так залагодили цю страшну справу.
В серпні місяці 1929 року була зроблена фотографія о. Миколая разом з парафіянами біля будівлі нової церкви».
А тепер Nota Bene.
1. Судячи з усього, під «православним стилем» храму тодішні селяни розуміли кубик «а-ля рюс» з 5 банями на кутах і в центрі.
2. Певна річ, ані поляки, ані українці в тодішніх архітектурних управліннях на таку пропозицію не пристали і запропонували проект тридільного українського храму із прибудованою дзвіницею (за аналогією із Покровською церквою в Бронниках).
3. Автором проекту церкви є малознаний архітектор Станіслав Карпович. Але не виключено, що до нього долучився і Сергій Тимошенко (або ж автор наслідував деякі стильові прийоми корифея), про що можуть свідчити тюльпаноподібна форма бані, залом на «тілі» церкви і характерні стрічкові віконця верху.
4. Ось так цілком українські архітектори обдарували Біличі церквою у «католицькому стилі», за визначенням цитованого фрагменту. Втім, вже у ХХІ ст. сучасні москвофіли таки помстилися зодчому, спотвориши храм тотальним «євроремонтом».
5. Та не все так погано: у церкві зберелися фрагменти старого іконостасу ХVІІІ ст., перенесеного сюди із старого, нині неіснуючого храму. Та й решта іконостасу своїм функціональним лаконізмом схиляє до думки про його причетність до нашого у
Усі фото
