Луговецьку церкву з повним на те правом можна назвати предтечею нового національного стилю. Причому не за оригінальний план і трапецієві вікна, а за їх сполучення в одній особі. І ще за щось таке, про що трохи згодом.
Трапецієві вікна — справжня червона ганчірка для деяких антиукраїнських істориків архітектури, які в принципі не визнають існування такого архітектурного стилю, як український модерн. З піною у роті вони доводять, що такі вікна присутні і в північному (фінському) модерні, і ще багато де…
Так от, малошановні, ми з вами погоджуємося. Присутні. Самі їх бачили в Гельсінкі, Петербурзі, Ризі, Києві, Чернігові… Одначе саме український модерн зробив такі вікна своєю питомою ознакою. До того ж окрім вікон в ньому наявні і інші сутнісні елементи — заломи, колонки, башти тощо (про це докладно можна почитати у В. Чепелика). А прийшли ці елементи у ХХ ст. із давніших віків — барокової та історичної епохи.
Та зосередимося ізнов на вікнах. У ХVІІ — ХVІІІ століттях трапецієва форма вікон була великою рідкістю (чого не скажеш про одвірки). Натомість у ХІХ ст. історизм залюбки узяв їх на озброєння по всіх-усюдах Російської імперії. Та лише в Україні кількість перейшла в нову якість. Як це сталося — велика таємниця українського модерну. Та інколи загадка піддається. Гляньте на подвоєні вікна Миколаївської церкви. Це ще не модерн, але вже й не історизм!
Дай же Боже, щоб в українському селі Луговець на українській Стародубщині дивовижний Миколаївський храм був колись відновлений в усій своїй щиро українській красі!