Меморіальний комплекс українським військовополоненим Першої світової війни, 1918-1919 рр.

У німецьких містечках Раштат і Вецляр, рознесених у просторі на кількасот км, під час Першої світової війни діяли табори, де за деякими оцінками перебувало до півмільйона військовополонених українців. Саме в цих таборах почалося формування двох дивізій вікопомних синьожупанників, які відіграли значну роль у визвольних змаганнях українського народу 1918 — 1921 років. Але дехто на Батьківщину так і не повернувся… 350 українців навічно залишилися в німецькій землі. На честь цих вояків у 1918 — 1919 роках за гроші самих військовополонених поблизу двох цвинтарів були поставлені дві меморіальні стели у стилі українського модерну.

Головний автор обох пам’ятників — скульптор Михайло Паращук (1878 — 1963), між іншим, учень самого Родена. До війни він навчався у Києві та Львові, потім працював у Німеччині. Після революції виїхав до Болгарії, де й прожив решту життя.

Комплекс у Раштаті та Вецлярі — чи не єдиний УМівський зразок у творчому доробку Паращука. Але, слід визнати, дуже вдалий. Можливо, тому, що надихали і допомагали митцеві і самі військовополонені, і такий визначний діяч української культури, як Богдан Лепкий. Що ж, нехай і творцям цього маленького шедевру, і усім тим, хто мріяв про щасливе майбуття рідної України і воював за її свободу, Господь сотворить вічну пам’ять і дарує Царство Небесне…