Саме в станиці Брюховецькій в червні 1909 року відбувся козачий з’їзд, що дав хід активному будівництву вокзалів Кубансько-Чорноморської залізниці за проектом молодого слобожанського архітектора Сергія Тимошенка. Адже вже за два місяці після з’їзду акціонерний капітал залізниці склав колосальну по тих часах суму — 2 100 000 рублів. Там же, у Брюховецькій, була обрана комісія, котра узяла на себе всі організаційні питання.

Залізниця стала загальнокубанською справою. Та працювали на її спорудженні не лише представники кожної станиці (певна річ, усі етнічні українці). Для прискорення процесу на Кубань привозили робітників і селян і із центральної Росії. Останній факт, очевидно, і пояснює ширення тимошенківських вокзальних проектів по кондово-російських просторах (див., напр., фото у матеріалі про станцію «Албаші»).

Брюховецький вокзал збудували у 1911 чи 1912 роках (достеменно це невідомо). Натомість відомо точно, що у 1942 році станцію ущент розбомбила німецька авіація. Вокзал відновили щойно у 1950-х, проте від первісного проекту вцілів лише трапецієвий портал і фрагменти стін. Тоді ж будівлю покрили кахлями (у Тимошенка все було цегляне або потиньковане). Відтак про первісні форми і декор пам’ятки можна судити лише по збереженій споруді багажного відділення та інших, щасливіших вокзалах залізниці.

Ось такі справи, панове. Виявляється, свого часу на українську архітектуру трохи попрацювали і наші одвічні воріженьки. Хоча, звісно, цей їхній внесок геть не співмірний із внеском українців у російську матеріальну та духовну культуру…

Усі фото