Саме в станиці Брюховецькій в червні 1909 року відбувся козачий з’їзд, що дав хід активному будівництву вокзалів Кубансько-Чорноморської залізниці за проектом молодого слобожанського архітектора Сергія Тимошенка. Адже вже за два місяці після з’їзду акціонерний капітал залізниці склав колосальну по тих часах суму —
Залізниця стала загальнокубанською справою. Та працювали на її спорудженні не лише представники кожної станиці (певна річ, усі етнічні українці). Для прискорення процесу на Кубань привозили робітників і селян і із центральної Росії. Останній факт, очевидно, і пояснює ширення тимошенківських вокзальних проектів по кондово-російських просторах (див., напр., фото у матеріалі про станцію «Албаші»).
Брюховецький вокзал збудували у 1911 чи 1912 роках (достеменно це невідомо). Натомість відомо точно, що у 1942 році станцію ущент розбомбила німецька авіація. Вокзал відновили щойно у 1950-х, проте від первісного проекту вцілів лише трапецієвий портал і фрагменти стін. Тоді ж будівлю покрили кахлями (у Тимошенка все було цегляне або потиньковане). Відтак про первісні форми і декор пам’ятки можна судити лише по збереженій споруді багажного відділення та інших, щасливіших вокзалах залізниці.
Ось такі справи, панове. Виявляється, свого часу на українську архітектуру трохи попрацювали і наші одвічні воріженьки. Хоча, звісно, цей їхній внесок геть не співмірний із внеском українців у російську матеріальну та духовну культуру…