В літературі пам’ятку називають по-різному – хто будинком купецького, а хто дворянського зібрання. Мудрий корифей УАМу Віктор Чепелик примиряє опонентів обтічним словосполученням (див. заголовок) і відносить споруду до монументалізованих форм декоративно-романтичної течії УАМу. А ось що пише про будинок архітектор-дослідник Денис Вітченко:

«Мабуть найцікавіша з робіт Євгена Сердюка в українській традиційній стилістиці – будівля колишнього купецького зібрання в м. Слов’янську (пізніше палац культури, пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний №573) – не збереглася до наших часів у первісному вигляді. Проект був розроблений Євгеном Сердюком у співавторстві з техніком С.В. Котляревським у 1913–1914 pp. Складний черепичний дах надавав будівлі вельми мальовничого вигляду. У об’ємній композиції виділялися чотири башти з наметовими черепичними дахами із заломами. Башти фланкували портал головного входу та об’єм залу зібрання з чотирисхилим дахом. Фасади, виконані у нетинькованій цеглі, були оздоблені цегляним декором: колони, аркатурні пояси з квадратними та трапеційними нішами-ширинками, карнизи із зубчастими поличками – наслідували прийоми української архітектури межі ХVII-XVIII ст. та народного зодчества. Віконні й дверні прорізи мали трапеційну форму. Будинок постраждав під час Другої світової війни, а в результаті реконструкції 1948 р. зазнав добудови й надбудови, через що повністю втратив свій первісний вигляд».

Стосовно останнього твердження маємо заперечення: будинок справляє позитивне, цілком УАМівське враження і сьогодні, навіть у спотвореному вигляді. Приблизне уявлення про його колишній зовнішній декор може дати УАМівський особняк у тому ж Слов’янську. А що з інтер’єрами? Віктор Чепелик повідомляє, що усередині і театральна зала на 550 місць, і низка приймальних та ділових покоїв були розписані. Можливо, ці розписи іще десь ховаються під соцартівськими нашаруваннями і нинішньою руїною?

Дайош ремонт-декомунізацію!

Усі фото