В дуеті двох архітекторів головну скрипку зіграв Тимошенко. Галичанин Олександр Пежанський лише дещо модернізував первісний проект Сергія Прокоповича. Тож не дивно, що мразницький храм загальними обрисами неабияк нагадує тимошенківські церкви у Львові та Ясининичах. Але тільки нагадує. Бо за стрімкістю і плавністю ліній йому немає рівних серед мурованого доробку геніального конотопця.

Далі надаємо слово Вікіпедії (під нашою редакцією):

«Будувався (храм) під керівництвом пароха (настоятеля) о. Івана Ліщинського та інженера Лева Шешелевича, на кошти місцевих жителів та власників нафтових копалень у Бориславі. Збудований на високому цоколі з тернопільського каменя, підлога вимощена чеською плиткою, головний престіл збудовано з білого каррарського мармуру, церква прикрашена чотирма вхідними колонами, виготовленими з білого каменя, бані церкви покриті мідною бляхою. Оздоблена 10-ма мистецькими вітражами за проектом відомого художника Петра Івановича Холодного старшого та під наглядом поета, прозаїка та художника Богдана Лепкого. Реалізувала ці вітражі відома тоді фірма С. Желенського у Кракові в 1929 році».

На церковному обійсті під надгробком у стилі українського модерну (1928 року) у спільній могилі спочивають мешканці Мразниці, чиї тлінні рештки потурбували під час риття котловану під нову церкву. Напис на стелі просить молитися за спокій їхніх душ. Ми прилучаємося до цього прохання і трохи його розширюємо: молімося, браття й сестри, і за спокій душ творців дивовижного храму та усього УАМу.

Усі фото