…А також свої посуд, одяг та всякі потрібні й непотрібні дрібнички, на які модерн був якось по-особливому ласий. Як захопливо буває на базарі чи в крамниці, вдома у приятеля чи в забутому людьми музейчику надибати річ — яскраву, самобутню, неповторну. Річ, в якій зауважуєш не тільки традиційну народну майстерність, а й велику любов, осмислену в модернових категоріях.

Впізнавати український модерн у побутовій коловерті і складно, і просто.

Складно, бо не завжди і не всякому вдається вичленити зі звичного предмету нову естетичну якість. (Яскравий приклад. Наукові співробітники київського меморіального музею Миколи Бажана — як відомо, не тільки поета, а й збирача раритетів — упевнені, що в їхній колекції є унікальний бароковий буфет ХVІІІ ст. І жорстоко помиляються, бо це таки український модерн початку ХХ ст. Причина помилки — деяка подібність елементів декору та брак порівняльної бази).

Просто, бо природа українського модерну така, що він на манір царя Мідаса докорінно змінює усе, чого торкнеться. Так само, як той лишав по собі золоті розсипи, так і модерн накидає на речі серпанок вишуканої гармонії та сміливої пластики. Зрештою, він, як жоден стиль до нього, робить світ наших речей «красивим і корисним», про що так гарно сказав Максим Рильський.

І хоч наша ужиткова колекція до прикрого бідна, скласти й розширити уяву про цю складову УМа, як на нас, можливо. Дасть Бог, приростатиме і колекція.