Від Кубані до Львова. Архітектурний стиль Український модерн розповсюджений по всій території де живуть українці. В Радянському Союзі УАМ таврувався, як націоналістичний і занепадницький — в ранньому, а в пізньому просто замовчувався (відомо, що не прописано, того наче і немає). Будівлі перебудовували і знищувались, особливо в 70-х рр. 20 ст., зі знущальною характеристикою «нє імєют архітєктурнай і істарічєскай цєнності».

Модернізм: пошук нового змісту

19 «довге століття» було небаченим доти проміжком часу за інтенсивністю розвитку науки і кількістю відкриттів. Виникнення телеграфу, радіо, збільшення сітки залізничних шляхів сприяло комунікації між людьми, надавало можливість обмінюватись досвідом.

Темпи науково-технічного прогресу вели до поширення освіти і зростання достатку, що, в свою чергу, викликало запит у підвищення рівня потреб у комфорті і просторі, а вдосконалення інструментів і матеріалів надавали можливість реалізації фантазій.

Буває так, що несила жити по-старому і цей сигнал із ноосфери накриває собою Землю. Люди починають шукати новий смисл в звичних речах, намагаються подивитись на них під іншим кутом. Так сталося і на зламі 19 і 20 століття. Філософська думка зазивала зосередитись над переважання духу над формою, зазирнути в суть речей, наблизити земне до горнього. Ця нова концепція вилилась потім у безлічі напрямків мистецтва — від літератури до музики, від малювання до архітектури. Модерн — це бунт молодих, оновлення і експресія.

В архітектурі, до загальноєвропейських пошуків нового змісту, згідно з духом часу, добавилось бажання відійти від застарілих традицій 19 століття, набубнявіла втома від кокетливої вичурності ампіру. Демократичність на противагу елітарності, експресія і спрощення, чіткість силуету, графічність і динамізм, акцентування на кольорі — от ті складові, що відповідали духу модерну.

Для народження будь-якого значного явища повинні скластися ряд необхідних умов: підґрунтя, сучасні віяння, таланти і замовники.

Можна сказати, що новий оригінальний український стиль в архітектурі породила… література.

Цікава література, написана українською, стимулювала освічених людей звернути увагу на Україну — з’явились українофіли, «хлопомани», «Стара Громада», в колах інтелігенції розвинулась благородна мода на вивчення української старовини — звичаїв, казок, легенд, пісень, історії, народних ремесел і промислів, музики і архітектури, як побутової народної так і культової — в дусі візантійства і бароко.

«Українізація модерну і модернізація української традиції»

Поступово сформувалась ідея відтворення архітектурного надбання народу в новій архітектурі.

Теоретики і практики після довгих суперечок зійшлись на тому, що зводити національну архітектуру до архаїки, запозичувати старі, милі серцю моделі не варто і регресивно. Набагато більш вірним буде — вивчивши досконально всі шедеври, що їх зафіксувала історія народу — надати їм подальший розвиток згідно сучасності.

Як Шекспір з древньої легенди про Амлета зробив безсмертну драму «Гамлет», так і архітектори-патріоти із культурних артефактів зробили сучасний архітектурний стиль. Моттом нового стилю стало: «українізація модерну і модернізація української традиції». І, ще одна важлива складова, без якої такий напрямок, як будівництво неможливий — гроші: бурхливий розвиток капіталізму в Російській імперії спричинив переформатування соціальних відносин, породив нові професії і напрямки діяльності, збільшив кількість людей, що мали вільні кошти і могли їх витратити на будівництво, а також породив державне замовлення.

ВЕСЬ ТЯГАР ПО ЛІГ НА ЛЮДЕЙ, ЩО ЛЮБИЛИ БАТЬКІВЩИНУ НЕ ТІЛЬКИ ДО ГЛИБИНИ СЕРЦЯ, А Й ДО ГЛИБИНИ ГАМАНЦЯ.

У українському випадку — нації бездержавної, про культурно-представницький розвиток якої не тільки не дбають, а всіляко тому перешкоджають — весь тягар поліг на людей, що любили Батьківщину не тільки до глибини серця, а й до глибини гаманця (с).

Отже, можна констатувати, що для появи нового архітектурного напрямку, крім передумов, абсолютно необхідні були дві категорії патріотів — митці і замовники, що бажають відродити національне зодчество.

Вироблення стилю

В основу нового стилю лягла схема п’ятичастинної української хати. Коли подивишся на фото, наприклад, згорілої 7-поверхової кам’яниці Грушевських чи на корпус Полтавського земства — треба добре пошукати ту основу. Одначе ж, вона там є.

До знакових рис стилю належать шестикутні вікна (а також прямокутні великі і напів-коло), такої ж форми портали, вальмові (шатрові), наметові з заломленням дахи, башти, лоджеві фронтони, трицентрові арки, піддашки, кручені колонки, кольорова майоліка, мансарди і псевдо-мансарди, орнамент — рослинний і геометричний, барокові мотиви.

Українці завжди любили природу — кожна хазяйка неодмінно біля своєї хати мала квітник (що значить, кров — і зараз те саме — не знайдеш дачі, будинку в селі, де не було б палісадника) , цей квітник, за умов нового часу, що вимагав площинної побудови — перейшов на стіни у вигляді орнаменту.

Орнамент в УАМ використовувався різний — в залежності від задумки розробника і грошей замовника, але завжди він, як і вся споруда — піддашки, портали, двері, вікна, башточки і колонки несе в собі риси впізнанності навіть для сучасного міського жителя України —  неясна мелодія літнього сільського дня у бабусі, рушник, на якому батьки винесли хліб, благословляючи пару на спільне життя, або баченої церкви в стилі козацького бароко, під час однієї з туристичних подорожей у Львів чи Чернігів або і яке-небудь богом забуте містечко…

Полтава. Програмний будинок

Першим будинком в новому стилі став будинок Полтавського земства — роботи геніального архітектора Василя Кричевського. На початку 20 ст. полтавці задумали справити ювілей «Енеїди» уроженця Полтави, що прославив її — І. П. Котляревського . Намітили собі цілий комплекс подій, пов’язаний як з Енеїдою, так і з письменником і, серед іншого — задумали побудувати новий будинок Полтавського земства.

Був оголошений конкурс на найкращий проект, вибрана приймальна комісія, що складалась з авторитетних людей міста і фахових спеціалістів — архітекторів, художників тощо. В конкурсі взяли участь маститі архітектори, серед них 4 академіки архітектури. А переміг проект, який був практично першою самостійною роботою молодого, йому тоді було тільки 32 роки, Василя Григоровича Кричевського

Цей будинок, 1904 року народження — нині Краєзнавчий музей Полтави, до сих пір являється іконою стилю — настільки він досконалий як з фасаду, так і в середині.

Василь Кричевський  — видатний архітектор, етнограф, художник, графік, автор українського герба, патріарх цілої династії видатних митців.

Був людиною типу ренесансного — практично універсальною: за що не брався — все виходило шедеврально. Він писав картини, будував архітектурні шедеври (Полтавського земства, будинок Грушевського в Києві, музей Шевченка в Каневі), був художником кіно (оформив «Звенигору» Довженка і ще 11 фільмів).

Відродив килимарство, заснував керамічну школу українських мільйонерів і меценатів Ханенків. Мав найбільшу колекцію української старовини (згоріла в пожежі будинку Грушевських у 1918 р). Був першим ректором Академії Мистецтв в Києві.

Його картини перебувають в музеях Нью-Йорка, Києва, Харкова, Полтави. Радянська влада змусила його плювати собі в бороду, каятись в «українському буржуазному націоналізмі», практично закреслювати своє життя…. У війну емігрував до Німеччини, а потім до Каракасу, де і помер в 1952 р.

Само собою, ім’я Василя Кричевського радянською владою затиралось, згідно з давньою традицією, що українська культура — це сільська культура, культура вторинна по відношенню до «старшого брата» хоч би це було сто разів не так. Сьогодні на Полтавщині в селі Опішне, котре відоме традиційною українською керамікою, створено музей Кричевського.

Від Кубані до Львова, від Одеси до Луцька

Ідея, що називається, витала в повітрі, і майже одночасно з будинком Полтавського земства з’явилось ще 5 будинків, виразно позначених комплексом рис, котрі потім назвуть УАМ (в Полтаві, Львові, Харкові).

Загалом, УАМ обійняв собою не тільки зовнішнє архітектурнє рішення, цей стиль був комплексним, характерним і для внутрішнього інтер’єру: оздоблення стін, стель, сходових площадок, кахлів, меблів, люстр, килимів усе дихало осучасненою українською традицією.

Цікавим і символічним фактом є те, що будинки в цьому стилі поширені по всіх теренах і етнографічної території українського народу: від Чернівців до Чернігова, від Кубані до Києва, , Херсона і Одеси до Луцька, від Харкова і Дніпропетровська до Львова і це не дивлячись на те, що тодішня Україна була розділена між двома імперіями — Російською і Австро-Угорською.

УАМ сформував декілька осередків-центрів:

Полтавський, Харківський, Львівський, Київський, Петербурзький І на Півдні України (Дніпропетрівськ, Одеса), кожний з яких позначився своєрідністю.

Найбільшими, як в теорії, так і за кількістю побудов були Полтавський і Харківський. Само собою, архітектори виконували замовлення не тільки в означених містах, а по всій України.

Саме в середовищі харків’ян зародилась ідея створення нового стилю в архітектурі. В Харкові ж і збереглося найбільше пам’яток в цьому стилі — цілих 25 споруд.

Архітектор Жуков Костянтин Миколайович, котрий збудував будинок у якому зараз Харківська державна академія дизайну та мистецтв — росіянин. Переїхавши в Україну молодим випускником московського училища живопису, зблизився з групою митців, що входили до Українського художньо-архітектурного відділу Харківського літературно-художнього гуртка, яким керував Сергій Васильківський — видатний український художник, який пропагував УАМ і був одним і теоретиків розроблення стилю. Натхненний українською спадщиною, Жуков створив вдалий образ будинку, який увібрав в себе експресивні мотиви Західної України в поєднанні з європейським модерном. Пів-життя розробляв засади УАМ, а за радянської влади був, в цілях самозахисту, змушений відмовитись від них, критикувати, клясти і каятись.

Що стосується Полтавського центру, то хотілось би обов’язково згадати про натхненника і того, хто першим розробив підвалини нового стилю — Опанаса Георгійовича Сластіона.

Опанас Георгійович був художником і графіком, мистецтвознавцем, архітектором, що був знайомим з передовими тодішніми віяннями в архітектурі — від «чикагської школи»до віденського «сецесіону». Він вважав, що український стиль в архітектурі неодмінно має бути впроваджений в мас-побут села і розробив та збудував багато народних шкіл на 1-3-4 класи, вважаючи, що діти мають рости не просто освіченими, а й патріотами і естетично розвинутими особистостями.

Побудовані ним школи, лікарні, амбулаторії, житлові будинки стояли на Черкащині, Київщині, Миколаївщині, а найбільш на Полтавщині.Найбільш значним його проектом вважається комплекс споруд і будинків Миргородського санаторію, 1916–1920-ті рр.

Загалом УАМ вилився у декілька стильових течій , з яких:

 

1) сецесійно-романсько-візантійська розроблялась лише у західному регіоні, в ній сплавилось воєдино кілька тенденцій;

Інколи ще стиль УАМ на Західній Україні називають «гуцульська сецесія».

Розвитком УАМ Галичина передусім завдячує Івану Івановичу Левинському і його учню Олександру Онуфрійовичу Лушпинському.

Левинський був художником, архітектором, педагогом, інженером і талановитим підприємцем, що створив успішну будівельну компанію, яка мала практично завершений будівельний цикл — від архітектурного бюро до фабрики по виготовлення кераміки для дизайну. Левинський більш спеціалізувався на розробці архітектурної ідеї, коструктивному рішенні, а вже розробкою фасадів, художнім оздобленням займався Олександр Лушпинський. Тому досить важко виділити авторство зі спільного проекту позначеного компанією Івана Левинського. В художньому оздобленні будинків, в колористиці і пластиці в стилі УАМ в Галичині можна зустріти мотиви не тільки гуцульські, а й Середньої Наддніпрянщини.

В стилі українського модерну були вирішені не тільки будинки, а й пам’ятники Маркіяну Шашкевичу у Білій Горі і Шевченку у Вінниках (останній зруйнований поляками).

У Першу світову, готуючись до післявоєння, коли як ніколи буде затребуване житлове будівництво, Лушпинським буде розроблено серію житлових, господарчих і громадських будинків. Ці проекти, в свою чергу, будуть мати вплив на розробку київськими архітекторами на чолі з Д. М. Дяченком будинків для села в 1920-х.

 

2) народностильова течія була позначена декоративно-романтичними тенденціями;

Готель «Україна» у Дніпропетровську побудований на розі Катерининського (К. Маркса) проспекту і вул . Первозванівка (Короленко ) в 1909 -1913 роках.

Зведенню цього будинку сприяв Дмитро Іванович Яворницький — визначний історик козацтва. Два рази майбутнє будівництво зупинялось.

Спочатку це сталося через те, що орендар якоїсь там крамниці на місці майбутньої ділянки під дім не хотів її продавати і Яворницький порадив Хреннікову тямущого харківського адвоката. Адвокат процес виграв, а гонорар перерахував на видання першої в Харкові української газети «Сніп» (ім’я адвоката не знаю).

Вдруге Яворницький виступив лобістом побудови цього будинку перед місцевою владою. Завдяки його старанням проект вдалось «пробити», за що вдячний Хренніков дав гроші на прем’єрну публікацію автобіографії Т.Г.Шевченка, яку незадовго до того знайшов Яворницький. Гроші, талан і зусилля завжди дають результат…

Але всі ці «технічні зусилля» були б марні, як би Яворницький не написав свою «Історію українського козацтва», бо замовник В.М.Хрєнніков задумав побудувати дім — чільну, найкращу споруду міста Катеринослава (Дніпропетровська), як гімн українському козацтву. Хрєнніков задумав побудувати найкращу споруду міста Катеринослава, як гімн українському козацтву. Яворницький приймав безпосередню участь у створенні цього будинку, консультуючи митців що до історично вивірених деталей.

Дім Хреннікова був спалений у війну і частково перебудований в 1950-ті, що призвело до деякої втрати оригінального художнього рішення. Під час післявоєнної відбудови була знайдена закладена металева табличка: ««Року Божого від Різдва Христова тисяча девятьсот десятого (1910) 30-го жовтня (October) під час ІІІ-ї Державної Думи заложено цей дім. Будується він власником ґрунту Інженер-технологом Володимиром Миколаевичем Хрінніковим (W.N. Hrennikoff) по його власному проїкту. Фасад по Катерининському проспекту і Первозванівській вулиці робиться по проїкту архітектора Петра Фетісова (Fetisoff) в стилю «Відродження України»»

 

3) необарокова течія символізувала народно-барокові форми;

Архітектор СГ-Академії Дмитро Михайлович Дяченко. Інколи цей напрямок, з його грайливими, крученими лініями, з його експресією і вигадливістю виділяють у окремий напрямок — УАНБ — українське архітектурне нео-бароко.

На цей стиль, як і взагалі на УАМ, за радянської влади тиск постійно підсилювався. Тому сприяли, як і прихильність архітектурного середовища до модного тоді бюджетного конструктивізму, так і загальний настрій малоосвічених, зате пильних радянських намісників, які всю буржуазну тягу до естетики, а тим більше української естетики вважали непотрібною, небезпечною з точки зору радянського «братства» і розглядали крізь призму останніх вказівок ЦК КПСС і особисто товариша Сталіна.

Праці Д.М.Дяченка в 30-х були засуджені за буржуазний націоналізм, рятуючись від арешту Д.М. в 1937 р. переїжджає в Москву, але це дає його вберігає тільки тимчасово — в 1941 році його арештовують, а в 1942 р. він гине в ГУЛазі.

 

4) раціоналістична течія відзначалася формами стриманими, тектонічними, з мінімумом декору;

Київ половинився  — одна частина тяжіла до модерну з виразними бароковими мотивами, інша до модерну раціоналістичного. Будинки в стилі УАМ будувались з ухилом в конструктивізм, акцентом на багатство вікон і чистоту ліній. Такі будинки, як училище ім. Грушевського на Куренівці авторства того ж таки Кричевського і Брадтмана, або житловий будинок Юркевича на вул.Паньківській, 8 роботи Шехоніна (правда, трохи перебудований), або прибутковий будинок Лаврєнт’єва на вул.Саксаганського, 101 роботи Сергія Тимошенко (всі названі будинки створені в період 1910-х років) служать раціоналістичному напрямку яскравими прикладами.

А вершиною стриманості в УАМ можна вважати Київський залізничний вокзал. 1928-1932 рр., архітектор Олександр Матвійович Вербицький.

Створювався цей проект уже маститим архітектором і був задуманий як своєрідна «візитівка» міста, ключ до пояса бароко, що простягнувся починаючи з комплексу Софії, Печерська, Подола, Китаєва і аж до Голосієво. Але проект було піддано посиленій критиці, що продовжувалась років сім і заставила майстра в кінці-кінців покинути своє дітище.

Вокзал тоді так і залишився недовершеним, а у повоєнний час, не дивлячись на протести автора, внутрішній інтер’єр будови був замінений на тодішнього фаворита радянської влади УССР-івський стиль — з його монументальним, помпезним та прісним класицизмом.

 

5) неокласицистична течія засвідчила спробу поєднання модернізованих народних традицій з класицистичними принципами, («і нашим і вашим») мала деяке поширення у 30-ті pp.

З 2003 р. проводились реставраційні роботи за ескізами Кричевського — задумали відновити зовнішний і внутрішній вигляд, але коли до влади прийшов Янукович, керівництво проекту передали Ларисі Скорик, яка успішно похєрила виконану на 90% роботу, замінивши концепцію Кричевського на концепцію Скорик.

Закінчилось все погано — прокуратура Черкаської області відкрила справу за неналежно проведені гідроізоляційні роботи, в результаті яких музей підтікає.

Перша світова війна, а потім громадянська ставали паузами в роботі, в деяких випадках і припиняли її — в зв’язку з еміграцією або смертю архітекторів, а Друга світова не тільки нанесла вагомі втрати вже побудованому, а і поставила жирну крапку на УАМ — бо СРСР, по закінченню, остаточно вичавив із вжитку УАМ, як буржуазне, занепадницьке, манірне, навмисно вичурне, символічне , глубокоє чуждоє пролєтаріям і саціалістічєскаму іскусству.

Мабуть, один із останніх будинків у стилі УАМ в Луганську, це готель «Жовтень». 1947-1952, архітект Йосип Каракіс.

Будинок вражає своєї еклетичністю — задумкою художника поєднати Спаську башту з червоною зіркою з мотивами українського бароко і елементами українського орнаменту. Така собі спроба і вашим і від душі.

Але «ваші» все чудово уловили і звинуватили архітектора в українському буржуазному націоналізмі. Пікантна деталь — автор був євреєм, тому після цього обвинувачення йому приліпили ще й «космополітизм» — два в одному. Але в табір він не потрапив — відбувся переляком і звільненням з роботи

Загалом у стилі УАМ було побудовано біля 500 споруд різного призначення: побутового, учбового, представницького, прикладного, сакрального, інженерно-технічного і т.д.

Стиль українського модерну продовжувався в Україні набагато довше, ніж модерн у Європі — не 20, а майже 40 років, від 1904 до 1941 року. Бажання увічнити культуру народу до якого і себе відносили, зустрічало відверте незадоволення зі сторони пануючої ідеології — керівництво імперії протидіяло розвитку української культури і, зокрема, національної архітектури, як в Російській імперії так потім і в СРСР, але українці вперто лупали сю скалу (с).

Найбільш видатні архітектори, які творили у стилі українського архітектурного модерну: Василь Кричевський, Віктор Троценко, Костянтин Жуков, Дмитро Дяченко, Сергій Тимошенко, Євген Сердюк, Іван Левинський, Олександр Лушпинський, Опанас Сластіон.

В СРСР, як архітектурний напрямок, цей стиль таврувався, як націоналістичний і занепадницький — в ранньому, а в пізньому просто замовчувався ( відомо, що не прописано, того наче і немає). Спадщина Українського архітектурного модерну офіційно не вивчалася, республіканська цензура писати про УАМ в київській пресі забороняла.

Будівлі перебудовували і знищувались, особливо в 70-х рр. 20 ст., з знущальною характеристикою «нє імєют архітєктурнай і істарічєскай цєнності».

Але, як завжди (підпільно) завдяки праці ентузіастів — таких, як архітектор Віктор Чепелик, який їздив по всій Україні, шукав, знаходив, проводив обміри, відновлював по майже зруйнованим будівлям задумки, замальовував і систематизував, сидів в архівах, вишукуючи всі згадки про проекти в цьому стилі — реалізовані і ні; про знайдене друкував статті де тільки можна — навіть в районних газетах; знайомив своїх студентів з цією спадщиною, писав і не дописав із-за смерті узагальнюючу монографію про цей стильовий напрямок в українській архітектурі — ми зараз маємо науковий перелік будівель в стилі УАМ.

За властивій українцям звичці відноситись до власної спадщини як до непотребу, хоч вже давно немає радянської цензури, широкий загал про це явище нічого не знає, наче цілих 40 років архітектурного злету — вирішення благородної мети продовжити лінію неперервності розвитку нашого монументального мистецтва — від Русі до України, не було.

Але як все органічне, УАМ — через тих студентів, яких вчили такі як Віктор Васильович Чепелик, продовжується і зараз. Придивіться і ви побачите його риси і в залізничній будочці на переїзді і в помпезній Арена-сіті в Києві…