Перший ректор української Академії мистецтв, перший, хто в Україні отримав диплом доктора мистецтвознавства без захисту дисертації, народився 22 травня 1879 р. в місті Лебедині Сумської області у родині вихреста Григорія Якимовича Кричевського та його дружини, українки Параски Григорівни. Дитинство його проходило в селі Ворожба недалеко Лебедина, де його батько працював земським фельдшером. У родині було вісім дітей: найстарший – Василь, майбутній видатний український художник, графік і архітектор. Достатки батьків були замалими, тому дітям довелося прокладати власними силами шлях у житті. Федір Кричевський відмінно закінчив чотирирічну школу у Ворожбі, бажав учитися малярству, у цьому його підтримав граф В.Капніст, нащадок поета Василя Капніста. У маєтку графа Федір Кричевський ознайомився з галереєю козацьких портретів, колекцією живопису та графіки, багатою бібліотекою. Там Кричевський почав копіювати українські парсуни. Крім того допоміг випадок. Федір показав свої малюнки Шапошникову, приятелю художника К. Савицького. (Саме тому К. Савицькому, який намалював ведмедів на картині І. Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»). К. Савицький оцінив талант юнака, дав притулок у своєму домі й підготував до вступу на малярський відділ Московської школи малярства, скульптури й архітектури. 1896 р. Ф. Кричевський став студентом училища.За роки навчання Федір Кричевський подружився з малярем Іваном Мясоєдовим (сином відомого художника). У домі батьків Мясоєдова Кричевський познайомився з Панасом Мирним і Володимиром Короленком. Після школи хлопці подорожували Україною: побували в Полтаві, Ворожбі й Лебедині, відвідали місця, сходжені Шевченком, а також Сорочинці, Яготин, Михайлівку, Харків, Миргород, Переяслав, Київ, Чернігів…
9 серпня 1902 року в Англії відбулася коронація Едварда XVII. До складу делегації від російського царського дому включили Федора Кричевського. У Лондоні він замальовував церемонії коронації, відвідав лондонські музеї.
Щоб мати ґрунтовну освіту, 1903 р. Ф. Кричевський вступив до Петербурзької академії мистецтв у майстерню І. Рєпіна та Д. Кардовського. Однак Ф. Кричевський залишив навчання через хворобу печінки, хронічне безгрошів’я та повернувся на батьківщину, де опановував живопис самотужки, багато працював на натурі. Федір поселився у старих Мясоєдових, часто їздив до села Шишаки на Полтавщині, де познайомився з Лідією Старицькою, яка близько восьми років була його Музою.
1907 р. він відновив навчання в Академії у майстерні баталіста Ф. Рубо, паралельно відвідував скульптурну майстерню Володимира Беклемішева та студіював техніку офорту у Василя Мате. 1910 року створив конкурсну картину «Наречена», успіх якої дав Ф. Кричевському право на закордонне відрядження за рахунок Академії до Австрії, Італії, Німеччини, Франції. Творчим звітом про відрядження було полотно Ф. Кричевського «Молодиці».
Мистецтвознавець Л.Членова пише: «на звітній виставці пенсіонерів Академії він виставив поряд із італійським мотивом «Ринок у Римі» картину «Весільний обряд в Україні» («Молодиці»), де, як відзначала критика, «виявил слабость любить все родное». Через таку «предерзость» Ф. Кричевському було відмовлено у пенсіонерському утриманні».
Після повернення в Україну, Ф. Кричевєький викладав у Київському художньому училищі, а з 1914 р. — став його директором. 1917 р. Ф. Кричевський взяв участь у створенні Української академії мистецтва й був обраний її першим ректором. Всю енергію, весь організаційний хист він віддав справі налагодження праці Академії, яка спочатку містилася в приміщенні при Центральній Раді. Коли більшовики в січні 1918 р. захопили Київ, вони за тижні свого панування розстріляли понад п’ять тисяч цвіту української інтелігенції. Професори й студенти Української академії переховувалися, Академія була зачинена. Федір Кричевський пробув ректором Академії один рік; потім став ректором Георгій Нарбут. Завдяки невтомній енергії ректора Нарбута пощастило врятувати майно Академії.
Українське кооперативне об’єднання Наддніпрянщини «Дніпро-союз» допомогло купити для Академії приміщення в старому будинку Георгіївського завулку, 11. У 1919 р. приміщення Академії більшовики забили, а майно викинули на горище, але Академія існувала. Студенти ходили до професорів додому і працювали там. Тоді в липні професора Академії Олександра Мурашка якісь типи в чекістських шкірянках арештували та пристрелили! Щоб знищити інтелігенцію, у 1919 р. більшовики організували штучний голод: частина професорів виїхала до села, де змогла вижити. Федір Кричевський подався до с. Шишаки, де колись придбав звичайну хату і перебудував її за проектом брата. Згодом оселя стала філіалом академії на час літньої практики студентів. Кричевський зібрав у Шишаках велику колекцію народного мистецтва— килимів, вишивок, кераміки, іконопису, багато часу працював у селі.
1927 року Ф. Кричевський написав славетний триптих «Життя», в якому показав зовнішню красу людей з народу, їх душевне благородство, моральну силу та велич, стриманість і стійкість.
Триптих «Життя» експонувався на багатьох виставках в Україні й за кордоном: 1928 р. на Міжнародному конкурсі у Венеції мав великий успіх; 1933 р. частина триптиха «Повернення» самостійно експонувалася у складі виставки радянського мистецтва у Копенгагені та Варшаві. Варто зазначити, що у Федора Кричевського не було творів із совєтської тематики.
Коли в Україні розпочався процес згортання політики українізації, в Київському художньому інституті створилася атмосфера цькування, наклепів і провокацій. Шпигунство та доноси стали повсякденним явищем, тому професори Козик, Малевич, Гельман, Татлін перейшли в інші місця, Василь Кричевський пішов працювати в українську кінематографію, а Федір переїхав до Харкова викладачем Харківського художнього інституту. У червні 1939 р. йому присвоєно (одночасно з братом Василем) ступінь доктора мистецтвознавчих наук, а в травні 1940 р. (також разом із братом) — звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. Вони були першими в Україні, хто одержав цей вчений ступінь і звання.
На початку війни художник фактично ухилився від евакуації до Уфи. Старий професор, не зважаючи на п’яту графу (єврейське походження своє та дружини), на хвороби, залишився на окупованій території. Ніхто з друзів та колег не видав їх. Він перебував у зруйнованому більшовиками Києві, а літні місяці – в Шишаках.
Восени 1943 року він залишив столицю разом із іншими втікачами, намагався виїхати на Захід, де вже перебував брат Василь. Доля закинула його до Кенігсбергу, де він влаштувався креслярем на заводі. Але червона армія оточила Кенігсберг, і Федір Кричевський потрапив у лабети «Смершу». Через рік катувань він пішки перейшов через Польщу та добрався до Києва, де його ув’язнили. І випустили, але геть хворого.
Його позбавили наукового звання й титулу заслуженого діяча мистецтв. З’ясувалося, що Кричевському з дружиною ніде жити: квартира у Георгіївському пров. № 12 була зруйнована під час бомбардування, дача в Шишаках згоріла. Деякий час Кричевські мешкали на Куренівці у Володимира Бондаренка, який повернувся з фронту. Ф. Кричевському допомагали друзі — Володимир Заболотний (президент Академії архітектури УРСР) і Сидір Грабовський, однак спецслужби виселили Кричевських під контроль за межі Києва — у селище Ірпінь, на вул. Пролетарської революції, буд. № 1. Федір Кричевський гірко посміхнувся, коли почув від Микити Хрущова обіцянку про помилування, якщо він намалює портрет «батька народів». Своїм учням Митець зізнався: «Бачите, малювати всяких там временщиків-фаворитів, пройдисвітів і мерзотників мені мій сан не дозволяє».
Вірний «санові» українського художника Федір Кричевський помер за мольбертом від голоду 30 липня 1947 року в Ірпені.

Ганна Черкаська