На початку ХХ ст. відбувається «відродження» українського мистецтва і м. Харків, як науково-мистецький центр, не залишився осторонь цих процесів. В 1912 р. видатним українським художником С.І. Васильківським був заснований архітектурно-мистецький відділ Харківського літературно-художнього гуртка, який працював над побудовою громадських та житлових приміщень, вивчав і здійснював популяризацію досягнень народної та професійної архітектури, проводив лекції, конкурси, виставки [7]. В перші два десятиріччя ХХ ст. самостійного значення здобули споруди, збудовані в стилі українського модерну, який також мав назву неукраїнського, або народного українського стилю. В його основі лежало прагнення наслідувати традиції народного будівництва України, зберігати і розвивати його самобутні форми. Український модерн був широко репрезентований у м. Харкові, де і до теперішнього часу збереглося багато пам’яток цього стилю. Однією з таких пам’яток є будинок І.Х. Бойка, розташований на вулиці Мироносицькій 44.

Будинок І.Х. Бойка, був збудований в 1914 р. за проектом архітекторів С.П. Тимошенка, П.І. Ширшова і П.В. Соколова, та був розписаний видатними українськими майстрами живопису М.С. Самокишем і С.І. Васильківським. М.С. Самокиш розписав сходи вестибюлю рослинним орнаментом, а С.І. Васильківській на північній стіні сходів розмістив живописне панно, написане на полотні та наклеєне на стіну. Живописне панно зі слобожанським краєвидом нагадувало вікно, розміщене серед орнаментальної композиції. Інтер’єр будинку нагадував розмальовану скриню. На цей час це єдина монументальна робота М.С. Самокиша та С.І. Васильківського яка збереглася, хоча б і частково. З приходом у 1917 р. більшовицької влади починається історія руйнування цієї пам’ятки. В 1930-ті рр. будинок було передано до відомства НКВС. Колишній особняк перетворили на багатоквартирний будинок, заселений офіцерами безпеки. Оскільки в столичному Харкові була гостра нехватка житла то відбулась перебудова будинку. Двохповерховий особняк з куполом, що увінчував еркер, перетворився на чотирьохповерхову коробку. Зберігся еркер та шестигранні вікна перших поверхів. Під час перебудови будинку радянський архітектор який керував будівельним процесом, намагаючись надати привабливого вигляду фасаду, прикрасив його орнаментальним поясом над вікнами четвертого поверху. Розписи сходів не були повністю знищені, але їх знизу до половини зафарбували малярними пофарбуваннями, а зверху — крейдою. Живописне панно С.І. Васильківського, яке через недбайливий стан втратило первинну красу, було знищено працівниками ЖЕКу. Під час проведення планових ремонтів регулярно поновлювалося малярне покриття яке сховало розписи.

В такому стані особняк з розписами проіснував до початку 1970-х рр. За цей час будинок перетворився на звичайну харківську «комуналку». В 1973 р. В. Чепелик зі студентами розкрив верхню частину розпису від крейдяного набілу, а в 1983 р. мешканці будинку звернулись до першого секретаря Харківського міського комітету партії К.В. Хірного з проханням відреставрувати розписи славетних митців. Прохання мешканців будинку так і не було почуте, а боротьба за збереження розписів іде і сьогодні. На цей час розписами опікується мешканець будинку О.В. Степанов, ставлення ж інших мешканців щодо збереження розписів характеризується від співчутливого до негативного. Деякі нові мешканці стародавнього будинку в центрі Харкова згодні і на повне знищення напівзруйнованих розписів задля акуратного ремонту.
Не зважаючи на те, що М.С. Самокиш був відомою людиною, творчість якого поважали й шанували, мало хто з мистецтвознавців згадував про монументальні роботи художника. Цей аспект його творчості не було висвітлено і в монографіях А.І. Полканова (1960 р.) [6] та В.Р. Яценка (1979 р.) [12]. У 1970-ті роки, коли після багаторічної тиші знову спалахнула цікавість до українського мистецтва, займатися вивченням харківського будинку з розписами М.С. Самокиша і С.І. Васильківського почав В. Чепелик, який першим звернув увагу на «вмираючу» пам’ятку. В 1974 р. В. Чепелик видав статтю під назвою «Харківські розписи академіка М.С. Самокиша» [10], в якій зробив детальний опис інтер’єру будинку та композиції розписів, вказав на перебудову даху у 1931 р., після якої розписи зазнали значних пошкоджень, а потім ще й були забілені крейдою. Обстеження будинку у листопаді 1972 р., показало, що розписи таки збереглися і у липні 1973 р. В. Чепелику вдалося звільнити їх від побілки, обміряти і виконати копії та фотографування, описати втрати розпису та локальні записи й поновлення. В. Чепелик згадує і про панно С.І. Васильківського: «Це панно до теперішнього часу не збереглося, але, як свідчать мешканці будинку, на ньому було зображено пейзаж із річкою, лугом і гаєм». В. Чепелик зробив посилання на газету за 29 березня 1914 року, де зустрічається згадка про ескізи розписів М.С. Самокиша, зроблених для будинку у Харкові, які були експоновані на архітектурній виставці, але, на жаль, не вказав назву газети. Також йому вдалося віднайти два фотознімка з ескізів розпису вестибюлю, експонованих тоді на виставці. Розповідаючи про творчу діяльність М.С. Самокиша, В. Чепелик згадав розписи будинку колишнього Полтавського земства, зроблених разом із академіком С.І. Васильківським художниками М.М. Уваровим та М.А. Беркосом. Він посилається на монографії М. Бурачека (1930 р.), В. Ткаченко (1964 р.) та на статті І. Орієвської, які вказують на те, що розписи Полтавського земства зробив саме М.С. Самокиш [10].

У 1998 р. архітектором А.Ю. Лейбфрейдом та Ю.Ю. Поляковою була оприлюднена книга «Харьков. От крепости до столицы. Заметки о старом городе» [4], де є згадка про архітектурно-мистецький відділ Харківського літературно-художнього гуртка, заснованого С.І. Васильківським. За проектами членів цього гуртка в містах України було збудовано багато громадських та житлових приміщень. Серед них згадується і будинок підприємця І.Х. Бойка на Мироносицькій 44, де збереглися орнаментальні розписи, зроблені М.С. Самокишем. Але автори згадали тільки про перебудову цього будинку.

Про загрозливий стан розписів будинку І.Х. Бойка докладніше повідомляв журналіст Л. Логвиненко, коли у 2002 році в газеті «Слобідський край» була надрукована стаття «Душа художника на холодній стіні: Унікальний розпис під загрозою знищення» [5]. Ця стаття носить спонукальний характер щодо збереження унікальних розписів: «… він розписував у Полтаві будинок дворянського зібрання, але споруда була зруйнована війною. Отже, цінуймо те, що маємо. Чи точніше, те, що не до кінця втрачено…». Л. Логвиненко, на відміну від В. Чепелика, доводить, що датою побудови будинку є 1910 р. (а не 1914 р.). Л. Логвиненко пише, що «в ті часи Самокиш викладає в Санкт-Петербурзькій академії художеств, але, як зізнається своєму товаришеві С. Васильківському, мріє жити в Харкові і працювати задля України». Тому, за запрошенням товариша, зі слів Л. Логвиненко, він погоджується зробити розписи в домі харківського мецената І.Х. Бойко. Також є згадка про картину С.І. Васильківського («Козацька левада»), яка зустрічала мешканців біля входу, знищена в тридцяті роки [5].

Продовжуючи дослідження, пов’язані з цими розписами, В.С. Романовський у статті «Пам’яткознавча діяльність українського архітектурно-мистецького відділу Харківського літературно-художнього гуртка (1912 — 1918 рр.)» (2004 р.) [7], детально описав діяльність і роль архітектурно-художнього відділу Харківського літературно-художнього гуртка. Він згадує М.С. Самокиша, який там експонував ескізи розписів до будинку І.Х. Бойка.

У статті харківського мистецтвознавця О.Й. Денисенко «Произведения из коллекции П. И. Харитоненко в собрании Харьковского художественного музея» (2005 р.) [2, 3], є згадка, що цукровий король П.І. Харитоненко через свого працівника І.Х. Бойко купив у С.І. Васильківського, на той час студента конкурсну картину «Отара в степи. Утро», за яку художник у 1884 році отримав малу золоту медаль. Це вказує на те, що С.І. Васильківський та І.Х. Бойко були знайомі і навіть співпрацювали.
У творчий біографії М.С. Самокиша та С.І. Васильківського попередньою великою монументальною роботою були розписи Полтавського земства. На жаль ці розписи були зруйновані під час Другої Світової війни. Зараз в будинку земства (Полтавський краєзнавчий музей) можна побачити лише реконструкції, які були виконані з фотографій в 1950-і роки полтавськими художниками та в 2000-ні роки художником Тоцьким. Під час війни розписи у Харкові збереглися. Найжахливіші руйнування та втрати харківських розписів відбулися за останні 7 років. Тому аналіз розписів в будинку І.Х. Бойка та порівняння їх з розписами Полтавського земства необхідні. 29. 11. 2006 р. відбулася експедиційна поїздка автора статті зі студентами, метою якої був збір матеріалів щодо розписів земства. Для порівняння розписів Полтавського Земства та будинку І.Х. Бойка залучалась також дореволюційні поштові картки з зображеннями інтер’єрів Полтавського земства, видані 1906 р. [8].
Розписи в будинку І.Х. Бойка покривають стіни фойє та сходів. На розписах в фойє будинку зображені орнаментальні композиції з вазонів, букетів польових квітів, гілок квітучих рослин, бігунків, які обрамляють периметр стелі та плафон. Зараз неможливо говорити про колористичну гаму розписів в фойє, бо вони були поновлені (із збереженням рисунка) наприкінці 1990-х рр. на замовлення власників першого поверху будинку, де зараз розміщено офіси різних організацій. За свідченнями співробітника науково-методичного центру охорони культурної спадщини та мешканця цього будинку О.В. Степанова, вони були виконані в тій самій колористичній гамі, що і розписи на сходах. Розписи протилежних стін дзеркальні та оточені хвилястою смугою. Двері з вестибюлю в хол обрамлені стеблами червоних маків та пуп’янками. Зверху стіна завершується різьбленим фризом, в якому були використані грона винограду, стилізовані під трикутники.

Розписи на південній стіні сходів збереглися краще, ніж інщі. Це симетрична композиція із різноманітних квітів. У центрі знаходиться квітка на розщепленому стеблі, а до нього з обох боків нахилені жовті рожі та фіолетово-рожеві дзвіночки. У кожному елементі розпису самим темним є контур. Можна зробити припущення, що на нижній частині розписів, які вкрито товстим шаром малярного пофарбування (панель, висота якої 1,54 м.), був зображений куманець, з якого ростуть ці квіти. Подібні зображення є і в головному залі Полтавського земства. Південна стіна відрізняється від інших тим, що зверху вона закінчується двома восьмигранними колонами, на яких розміщено геометричний орнамент. Подібний орнамент використано і на колонах в Полтавському земстві Особливих втрат зображення розпис не має. Деякі втрати фарбового шару відбулись в місці вбудови нових сходів, які були добудовані під час реконструкції будинку. На розписі присутні будівельні забруднення, біля 40% розписів вкрито малярним пофарбуванням, мається дві цементні вставки 12 см. х 31 см. і 15 см. х 7,5 см., незначні осипи, грубосітчастий кракелюр ґрунтового походження, загальні пилові забруднення, сліди побілки, цементу, маркеру, олівця, наклеєного паперу та ін.

Найжахливішого руйнування зазнала східна стіна сходів, в середині якої розміщено димохід. Після реконструкції будинку цей димохід не використовувався, тому його технічним станом мало хто цікавився. На початку 2000-х років, вода, яка накопичилась в димоході, почала просочуватися через стіну під’їзду, руйнуючи розписи. Внаслідок просочування води штукатурка почала проступати на поверхню фарбового шару, руйнуючи фарбовий шар (іл. 9). Окрім цього подекуди проступила іржа. Фарбовий шар має жорсткий кракелюр, краї якого загнуті, та загальне забруднення пилом, залишки маркера і олівця. Верхня частина розписів зруйнована внаслідок перебудови будівлі. По фрагментах, які залишились, можна стверджувати, що зображення на північній стіні було симетричним та складалось із квітучих рослин, хмелю. Елементи орнаменту відрізняються від попередньої стіни своєю графічною побудовою.

Розписи північної стіни сходів збереглись непогано, за винятком втрат, які виникли у процесі побутування (малярне пофарбування нижньої частини та монтування батареї опалення). На місці, де був живопис С.І. Васильківського, знайдено декілька цвяхів-текс, з квадратною шляпкою 3 мм. х 3 мм., що свідчить про те, що полотно було закріплено цвяхами по периметру. На місці втрати полотна залишився чіткий слід його фактури (на 1см? — 13 ниток по вутку та по основі). Полотно С.І. Васильківського обрамляють дві переплетені коричневі стрічки та пунктирна лінія (аналогічний орнамент зображено у вестибюлі Полтавського земства). Сам орнамент являє собою дві гілки, що виходять із центрального стебла, квітучого жовто-помаранчевими дзвіночками. Початок малюнка зафарбовано малярним пофарбуванням.
На розписі маються хвилясті кракелюри, яки повторюють малюнок кладки стіни. В правій частині розпису за радянських часів з’явилась батарея опалення. На поверхні фарбового шару загальне пилове забруднення.

Орнамент на західній стіні подібний до орнаменту в вестибюлі Полтавського земства, де також зображені волошки та дикий горошок, які разом утворюють центральний букет, що стоїть у куманці. Його фланкують два горщики з невеликими букетами волошок. Розпис на західній стіні зазнав руйнувань, коли було прокладено телефонний та телевізійний кабель, освітлення та ін. Шаром малярного пофарбування було вкрито лівий букет волошок. Над південною стіною між колонами та над сходами знаходяться два кесони з флоральними орнаментами, стан яких задовільний (іл. 8).

Взимку 2006-2007 рр. автор цієї статті, на запрошення провідних співробітників науково-методичного центру охорони культурної спадщини та мешканців будинку, з групою студентів кафедри Реставрації станкового та монументального живопису, проводив дослідження розпису та апробацію результатів дослідження [1].
У процесі дослідження було встановлено наступне: розпис виконано олійними фарбами по вапняно-піщаній штукатурці. Структура штукатурки пориста, зв’язок основи з поверхнею стіни задовільний, ознак природної деструкції основи не виявлено. На поверхні маються втрати механічного походження. Стінопис має два шари ґрунту: клейовий, червоного кольору та олійний (імприматура), світло-вохристого кольору. Обидва шари ґрунту тонкі. Зв’язок ґрунту з основою задовільний. Кракелюр великосітчастий, природного походження. На поверхні маються втрати механічного походження. Товщина фарбового шару 1 — 2 мм. Структура однорідна, поверхня гладка. Кракелюр великосітчатий, природного походження. Маються втрати фарбового шару механічного походження, графіті, яки виконані спиртовим маркером та жировим олівцем, багаточисленні потертості живопису. Захисного покриття не виявлено. Поверхню фарбового шару вкрито нашаруваннями пилового забруднення, які викривлюють колористичну побудову розпису. Попередніх реставраційних втручань виявлено не було.

Біологічні дослідження на наявність в розписі міцелій, були проведені науковим консультантом, доктором біологічних наук, професором, завідуючою кафедрою ботаніки Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна, Т.В. Догадіною. Дослідження виявили відсутність міцелій.

Мікроскопічні дослідження проводились за допомогою бінокулярного мікроскопу МБС-2 при різних ступенях збільшення. Мікрозрізи фарбового шару було розміщено на предметному склі під кутом 90?. При десятикратному збільшенні чітко простежувалось нашарування штукатурки, першого шару червоного ґрунту, другого шару вохристого ґрунту та фарбового шару.

Мікроскопічні дослідження фарбового шару розпису та штукатурки дали такі результати: фіолетовий — пігмент крупної фракції, частки пігменту неправильної форми, витягнуті. Синій — пігмент дрібної фракції, з незначними включеннями крупних зерен коричневого кольору. Вохра — пігмент дрібної фракції, з включеннями зерен чорного пігменту продовгуватої форми. Зелений — пігмент дрібної фракції, з включеннями зерен чорного кольору продовгуватої форми. Коричневий — пігмент дрібної фракції, з включенням зерен чорного кольору продовгуватої форми. Червоний ґрунт — пігмент дрібної фракції, з включенням зерен чорного кольору, пористий, зі згустками клею тваринного походження. Штукатурка — вапно білого кольору, не має не загашених частин, пісок середньої фракції, складає приблизно 50% від маси штукатурки. Штукатурка має незначні домішки деревного вугілля.

Дослідження в ультрафіолетових променях виявило нерівномірну люмінесценцію фарбового шару, внаслідок його загальної потертості. Місця втрат випромінюють фіолетове та світло-жовте сяйво, що свідчить про наявність крейди у складі ґрунту. Клей, на якому була закріплена робота С.І. Васильківського, має вохристе сяйво, а місця вибоїн — світло-жовте. Також, завдяки УФ променям, чітко встановлені межі втрат та подряпин, які мають помаранчеве сяйво.

Мікрохімічні дослідження були виконані кандидатом технічних наук, доцентом Ковальовим Ю.С. При мікрохімічному аналізі проб пігментів фарбового шару, ґрунту та штукатурки розпису М.С. Самокиша було виявлено такі пігменти: вохра жовта, кадмій жовтий, глауконіт, вівіаніт (синя вохра), кобальт фіолетовий світлий, умбра. Основа штукатурки — вапно, основа червоного ґрунту — крейда з додатком червоного земляного пігменту. В якості в’язева ґрунту використаний клей тваринного походження.

Проведено хімічній аналіз клею, за допомогою якого було закріплене на стіні панно С.І. Васильківського. Аналіз підтвердив використання клею тваринного походження.
На всіх етапах дослідження та реставрації впроваджувалась фотофіксація. Фотофіксація здійснювалась за допомогою камери «Olympus Е 500» зі змінною оптикою при різному освітленні. Об’єктиви: Olympus Digіtа1 14 — 45 mm; Olympus 40 — 150 mm.

Для апробації реставраційних методик була проведена реставрація двох фрагментів розпису М.С. Самокиша. Були відібрані ті фрагменти, які знаходяться на межі малярного пофарбування. Окрім випробування реставраційних методик була поставлена задача з’ясувати стан збереженості розписів, схованих під малярними фарбуваннями. Перший обраний фрагмент, розташований на західній стіні, має розміри: 75 см. х 44,5 см; другий — на північній стіні, його розмір 69 см х 29 см.
Програма реставраційних робіт складалась із: 1) Видалення малярних пофарбувань; 2) Видалення графіті; 3) Зміцнення фарбового шару та ґрунту; 4) Підведення реставраційного ґрунту; 5) Видалення забруднень; 6) Покриття розпису захисним шаром; 7) Тонування реставраційних вставок.

Малярні пофарбування являють собою 7 різнокольорових та різних за матеріалом шарів фарби: 1). Шар емалевої фарби кольору вохри; 2). Шар емалевої фарби яскраво-синього кольору; 3). Шар фарби на клейовий основі фіолетово-сірого кольору; 4). Шар олійної фарби трав’яно-зеленого кольору; 5). Шар білої штукатурки; 6). Шар олійної фарби смарагдово-зеленого кольору; 7). Шпаклівка коричневого кольору в місцях втрат.

Малярне пофарбування видалялося механічним способом та за допомогою органічних розчинників. Підбір розчинників відбувався емпіричним шляхом. Перші два шари були видалені за допомогою компресу з розчинником № 646. Експозиція компресу 3 — 4 хвилини. Після розм’якшення шарів малярного пофарбування вони видалялись механічним способом за допомогою скальпеля. Третій шар розм’якшувався за допомогою водного компресу. Водний компрес пропалювався праскою, нагрітою до температури 90° С. Після розм’якшування шару запису, його видаляли механічним шляхом. Четвертий шар розм’якшувався за допомогою компресу з ацетоном. Експозиція компресу 3 — 4 хвилини. Після розм’якшування його також видаляли механічнім шляхом. Шар білої штукатурки видалявся так само, як і третій шар запису. Шостий та сьомий шари видалялись аналогічно четверному шару. Після розчистки дія розчинників була зупинена розчином льняної олії в пінені у співвідношені 1:1.

Написи-графіті, які були зроблені спиртовим маркером, видалялись ватним тампоном, змоченим в етиловому спирті. Написи-графіті, які були зроблені жировим олівцем, видалялись ватним тампоном, змоченим у ацетоні. Дія розчинників була зупинена розчином льняної олії в пінені у співвідношені 1:1

Зміцнення фарбового шару відбувалося за допомогою воско-смоляної мастики. Склад мастики: віск, каніфоль, пінен, у співвідношенні: 2:1:3. Мастика наносилась на поверхню фарбового шару флейцом та пропарювалась через кальку електропраскою. Після пропарювання кракелюр укладався за допомогою фторопластового шпателю. Після зміцнення фарбового шару залишки мастики були усунуті з поверхні за допомогою пінену.

Загальне пилове забруднення було зняте під час видалення залишків мастики. Локальні забруднення видалялись ватним тампоном, змоченим у пінені або в ацетоні. Підбір розчинників відбувався емпіричним шляхом.

Після зміцнення фарбового шару був підведений реставраційний ґрунт, якій складався із суміші воско-смоляної мастики та крейди. Після повного просихання ґрунту його залишки були усунуті з поверхні за допомогою пінену.

Перед відновленням втрат фарбового шару було нанесене реставраційне захисне покриття, яке складалося з дамарного лаку, пінену, та воску.
Тонування втрат фарбового шару здійснювалось за допомогою знежирених олійних фарб. В якості розчинника для фарб була використана суміш дамарного лаку, пінену та воску. Реставраційні процеси зупинили руйнування розписів та привели їх в експозиційний стан.

Пробні розкриття та реставрація фрагментів розписів тривали близько двох місяців. Вони привернули до себе увагу та зацікавлення з боку наукових кіл м. Харкова та ЗМІ, але на жаль не викликали ніякої реакції з боку влади. Протягом трьох років, що пройшли після апробаційних робіт, спостерігаючи за станом розписів можна з упевненістю сказати, що реставраційні заходи, які були зроблені, дозволяють їх зберегти. Але повстала інша проблема. Через байдуже ставлення деяких мешканців та гостей будинку, на відреставрованих фрагментах знову з’явились механічні пошкодження, подряпини та написи. Крім того, через відсутність нормального освітлення розпис повільно темнішає та жовтіє. Тому, якщо місто або держава надасть кошти на комплексну реставрацію розписів, потрібно встановити належне освітлення та охорону об’єкту. Слід пам’ятати про те, що ці розписи є національним надбанням, і потребують музеєфікації та відповідного до себе ставлення.

Шуліка В. В.

Список використаної літератури
1. Бабак, О.В. Розпис М.С. Самокіша та С.І. Васильківського в будинку І.Х. Бойка: збереження пам’ятки мистецтва та проблеми її реставрації /О.В. Бабак, К.Ю. Гончарова, В.В. Шуліка // Слобожанське культурне надбання: збірка статей молодих учених. — Х.: Курсор, 2008. — Вип. 1. — С. 166 — 180

2. Денисенко, О.И. Произведения из коллекции П.И. Харитоненко в собрании Харьковского художественного музея /О.И Денисенко // Роль приватних колекцій у формуванні зібрань художніх музеїв / уклад Л.Є. Пономарьова. — X.: Культурно діловий центр корпорації «Консалтингова група «Рубаненко и партнери», 2005. — С. 109.

3. Денисенко, О.И. Произведения из коллекции П.И. Харитоненко в собрании Харьковского художественного музея /О.И Денисенко // Музейний альманах. Наукові матеріали, статті, виступи, спогади, есе. — X.: Курсор, 2005. — С.89-84.

4. Лейбфрейд А.Ю. Полякова Ю.Ю. Харьков. От крепости до столицы; Заметки о старом городе, — X.: Фолио, 1998. — С. 281-283.

5. Логвиненко, Л. Душа художника на холодній стіні: Унікальний розпис під загрозою знищення /Л. Логвиненко // Слобідський край 5. 11. 2002. — X.: 2002. — С.6.

6. Полканов, АИ. Миколай Семенович Самокіш /АИ. Полканов — Симферополь: Крымиздат, 1960. — 150 с.

7. Романовський, В.С. Пам’яткознавча діяльність українського архітектурно-мистецького відділу Харківського літературно-художнього гуртка (1912-1918рр.) /В.С. Романовський // Культурна спадщина Слобожанщини. Культура і мистецтво: Збірка науково — популярних статей. — X.: Курсор, 2004. — С.3-14.

8. Українська листівка та філокартії: нотатки колекціонера. — К.: Мистецтво, 1971. — С. 10.

9. Филатов, В.В. Реставрация настенной масляной живописи /В.В. Филатов. — М.: Изобразительное искусство, 1995. — 248 с.

10. Чепелик, В. Харківські розписи академіка М.С. Самокіша / В. Чепелик // Прапор № 1 1974. — К.: 1974. — С.109-110.

11. Шкодовський, Ю.М. Харьков: вчера, сегодня, завтра / Ю.М. Шкодовський, И.Н. Лаврентьєв, А.Ю. Лейбфрейд, Ю.Ю.Полякова. — X.: Фолио, 2002. — С. 118.

12. Яценко, В.Р. Микола Самокіш /В.Р. Яценко. — К.: Мистецтво, 1979. — 150 с.