І

Серед яскравих представників творчої інтелігенції, які прославили українську націю, є знаний не тільки в Галичині архітектор і скульптор Олександр Лушпинський, 135-ліття від дня народження якого відзначатимемо в нинішньому році. Цікаво, що цьому митцю незвичайної долі свого часу радив навчатися у „Львівській політехніці” знаменитий винахідник рентгенівських променів Іван Пулюй, а митрополит Андрей Шептицький заопікувався його працевлаштуванням.
Ще донедавна величне ім’я неординарного митця-модерніста різнобічних обдарувань, роботи якого стали окрасою багатьох міст і сіл Галичини, було покрите густою пеленою часу, і ми навіть не здогадувалися, яка неординарна особистість жила і творила у нашому краї. На щастя, завдяки скрупульозній та наполегливій праці професійних науковців і дослідників-краєзнавців цей самобутній митець повертається до наших сучасників у всій своїй красі та багатогранності. Досить сказати, що за проектами Олександра Лушпинського зведено кільканадцять храмів і ще більше цивільних споруд на теренах Львівщини, Івано-Франківщини і Тернопілля. Наш земляк залишив помітний слід не лише у вітчизняній архітектурі, він плідно творив і виробив власну художню манеру в галузі скульптури, малярства, декоративно-прикладного мистецтва, побутової кераміки, меблярства, а також реставрації. О. Лушпинський був чільним представником українського модерну першої третини минулого століття, зарекомендував себе і як авторитетний мистецтвознавець та глибокий аналітик історії мистецтва. Тож не випадково прогресивна львівська інтелігенція обрала його дійсним членом НТШ, Українського технічного товариства і почесним членом „Просвіти”.

ІІ

Завдяки дослідженням тернопільського краєзнавця Петра Гуцала нині достеменно знаємо, що О. Лушпинський народився 23 липня 1878 року у селі Буцнів неподалік Тернополя. Його батько був ковалем, то, можливо, саме у кузні прокинувся у хлопця мистецький хист. Ще з юних літ він мав нахил до малювання, конструювання і ліплення. Навчався у Тернопільській гімназії, а коли закінчував студії, його долею, як і багатьох інших здібних юнаків села, опікувався відомий релігійний і громадський діяч, парох приміського Буцнева о. Ізидор Глинський. В одному зі своїх листів турботливий священик звертався до відомого нам винахідника рентгенівських променів, а тоді професора Празької політехніки Івана Пулюя за детальною інформацією „в справі ученика Лушпіньского”. На що професор листовно радив юнакові вступати до „Львівської політехніки”.

З 1898 року життя майбутнього митця тісно пов’язане з містом Лева, де він жив, творив, здобув визнання і, на жаль, зазнав багатьох прикростей. Саме тоді Олександр розпочав вищі студії на відділі архітектури у „Львівській політехніці”, де до 1904 року навчався під керівництвом відомого галицького архітектора Івана Левинського і від якого перебрав захоплення прогресивними тенденціями. У стінах політехніки професор Левинський сформував групу здібних студентів (до неї входив і наш краянин), яка займалася проблемами становлення новітнього національного стилю в архітектурі, так званого українського модерну.

До початку Першої світової війни фірма І. Левинського створила кілька першокласних будівель, у проектуванні яких брав участь і Олександр. Під керівництвом І.Левинського разом з іншими його учнями буцнівчанин вклав свої натхнення і працю у зведення оригінальних споруд у Львові: ансамблю будівель товариства „Дністер”, будинків Червоного Хреста, бурси Українського педагогічного товариства, Народного дому, Музичного товариства ім. М. Лисенка, жіночої учительської семінарії, будівель у монастирі сестер-василіянок. О. Лушпинський був співавтором споруд Народних домів утеперішньому Івано-Франківську і Дрогобичі, сільськогосподарської школи у Миловані. Йому належить авторство проекту вілли в модерному стилі у Львові, в якій від 1910 року жив Іван Труш (зараз там розташований меморіальний музей цього видатного художника), тощо.

У перші роки ХХ століття в архітектурно-художньому проектуванні О.Лушпинського визначились типові засоби і методи декорування, які разом з тим характеризують галицький варіант українського модерну, а саме: побудова архітектурних форм у просторі на основі народної гуцульської та бойківської архітектури, своєрідний силует аркових і дверних прорізів, декорування фасадів рельєфними вставками зі стилізацією під народний орнамент, де за головний конструктивний елемент узято керамічне облицювання.

ІІІ

Окремий напрям багатогранного таланту досі призабутого митця становить культове будівництво. Ще будучи студентом, 1902 року О. Лушпинський брав участь у конкурсі „на проект церкви в українському стилі”, оголошеному митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким, і став його переможцем. Другу премію отримав товариш Олександра — архітектор Л. Левинський. У своїх роботах молоді творці зробили вагомий крок на шляху до створення української культової архітектури нового часу, при цьому новатори не тільки використовували архітектурну спадщину церковного будівництва, але й творчо переосмислювали її.

О. Лушпинський, Л. Левинський і Т. Обмінський згодом створили низку церковних споруд в національному стилі, широко використовуючи при цьому декоративну кераміку для оформлення не лише екстер’єрів, але й інтер’єрів культових будівель з оригінальними орнаментальними схемами та композиціями. Відтак буцнівчанин створив власну модерну манеру декорування цивільних і культових споруд, розробив оригінальні композиції, досягнувши при цьому мальовничості і гармонійності площин в архітектурі та скульптурі.

Загалом же зведені за проектами О. Лушпинського храми понині прикрашають Львів, Івано-Франківськ, Дрогобич, Тисменицю, інші західноукраїнські міста і села. Варто сказати, що наш земляк спроектував також кілька об’єктів на Тернопіллі, зокрема, церкву Перенесення Мощів Святого Миколая Чудотворця у Серединках, храм у Чернелові-Руському Тернопільського району, будинок Народного дому у Копичинцях на Гусятинщині. Творчі задуми самобутнього творця були втілені і в читальні його рідного села Буцнів, приміщення якої реконструйоване під теперішній будинок культури.

Широта його мистецьких зацікавлень викликає справжній подив. На початку ХХ століття О. Лушпинський проявив себе як автор архітектурної та побутової кераміки, меблевих решіток, оригінальних меблів, театральних декорацій, книжкової графіки. І скрізь він наполегливо й невтомно пропагував та втілював вишуканий український модернізм.

ІV

Помітний слід Олександр Онуфрійович залишив і у царині скульптури. З особливою гордістю можна сказати про те, що в 1911 році у селі Бурдяківцях на Борщівщині він спроектував перший пам’ятник Кобзареві у Тернопільському краї! Крім того наш земляк створив пам’ятники Тарасу Шевченку у Винниках поблизу Львова (1913 р., зруйнований російськими властями восени 1914 р. і знову зведений у 1925 р.), монументальну споруду на честь Маркіяна Шашкевича в 1911 році у селі Підлисся на Золочівщині, проект надмогильного пам’ятника своєму учителеві Іванові Левинському на Личаківському цвинтарі у Львові…

Початок Першої світової війни влітку 1914-го перекреслив багато творчих планів митця, надалі йому довелося займатися відбудовними справами. У 1917 році він видав альбом „Відбудова знищених осель Східної Галичини”, в якому подав проекти сільських житлових споруд, що було актуально у зв’язку з відновлювальними роботами після звільнення краю від російських військ. Через три роки вийшов його новий альбом „Дерев’яні церкви Галицької Украї¬ни XVI — XVIII ст., комплекс архітектурних проектів в українському стилі”. Ця науково-пошукова праця стала підсумком майже дворічної діяльності Олександра, який тоді об’їздив західноукраїнські терени і занотував на папері все найцінніше, що зберег¬лося з дерев’яних сакральних споруд за умов воєнного лихоліття.

А ще під час своєї творчої діяльності уродженець Тернопілля брав активну участь у виставках українських митців у Києві, Львові, а як член „Гуртка діячів українського мистецтва”, починаючи з 1922 року, постійно виставляв свої роботи під час презентацій, організованих цією спілкою.

За польської займанщини нашого краю, від 1920 року, життя О. Лушпинського ускладнилося. Після смерті його наставника і компань¬йона І. Левинського припинила існування будівельна фірма, тож виникла потреба у постійній роботі. Ситуація ускладнювалась тим, що О. Лушпинський, з невідомих нам причин, не завершив фахових студій і не отримав диплома, а тому влаштуватися на державну працю було неможливо. Тож займатися архітектурою, як раніше, він не мав змоги, а перебивався окремими замовленнями і переважно працював у галузі прикладного мистецтва.

Врешті-решт митцеві допоміг митрополит Андрей Шептицький, який у 1930 р. прийняв його на посаду „реставратора і члена консерваторної комісії греко-католицької митрополії”. Відтак Олександр отримав можливість продовжувати творчу працю, займаючись переважно проектуванням і реставрацією церков та іконостасів. Знаменно, що він брав участь у реставрації собору св. Юра. А в 1937 році різьблений іконостас у народних традиціях за проектом нашого земляка з успіхом виставлявся у США.

Останні чотири роки свого життя митець, який так і не влаштував особистого життя й ніколи не був одружений, боровся з важкою недугою. Не стало його 20 листопада 1943 р. Похований на Личаківському цви¬тарі у Львові.

Відзначаючи заслуги О. Лушпинського у вітчизняній культурі, відомий мистецтвознавець Іларіон Свенціцький писав, що цей „митець, зайняв, чільне місце індивідуального оригінального практика, а в історії давньої народної української архітек-тури Галичини — немірне місце піонера і речника її краси, отже, ді¬яча всеукраїнського значення”. А сучасний дослідник його творчості, львівський науковець Інституту народознавства НАН України Олесь Нога, називаючи буцнівського архітектора „видатним працівником усіх ланок декоративно-прикладного мистецтва”, зазначає, що „Галицька інтелігенція ще має усвідомити усю неординарність доробку Олександра Лушпинського і спромогтись на широке дослідження його життя і творчості”.
Богдан НОВОСЯДЛИЙ
Тернопіль