Будинок Опішнянського гончарного показового пункту

Більш ніж рік тому вся Україна святкувала140-річчя з дня народження видатного українського архітектора, маляра, графіка, художника декоративно-ужиткового мистецтва, художника театру та українського кіно, мистецтвознавця, педагога, колекціонера Василя Кричевського. Вітчизняні музеї, що мали хоч маленьку частинку мистецької й архівної спадщини ювіляра, влаштували виставки й урочистості присвячені цій події.

З Полтащиною Василя Кричевського пов’язує певний період його життя й творчості, зокрема архітектурної. Як спомин про себе в нашому регіоні він залишив будівлі Полтавського губернського земства, Народного дому в Лохвиці, Церкви для військових таборів у Прилуках, будинок Чубука-Подільського в Переяславі, садиби Миколи Дмитрієва й Дмитра Милорадовича в с.Яреськи, але, на жаль, частина з них не збереглася до нашого часу.

В Опішному, гончарській столиці України, також є архітектурне творіння Василя Кричевського — будівля Опішнянського гончарного показового пункту. Дана будівля знайома мені ще з дитинства. Щодня сім років поспіль, йдучи навчатися в Державну спеціалізовану художню школу-інтернат І — ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному», я звертала на неї увагу. Вона разюче відрізнялася від іншої архітектури в Опішному, своїми могутніми стінами, декорованими глиняними плитками, високим череп’яним дахом і загадковими шестигранними вікнами. Згодом, навчаючись на архітектурному факультеті ПНТУ імені Юрія Кондратюка, я дізналася, що це характерні ознаки стилю «український модерн» заснованого,відомим архітектором Василем Григоровичем Кричевським (1873 — 1952). З роками будівля почала руйнуватися. Врешті-рештвона б так і загинула, як багато інших, проте, нащастя,від знищення й забуття її врятував Національний музей заповідник українського гончарства. Його енергійний і працелюбний колектив провів необхідні реставраційні заходи,спрямовані на її відновлення. А місцеві жителі з захопленням спостерігали за цим процесом і навіть ототожнювали його з відродженням фенікса із попелу.

Історія будівлі Музею мистецької родини Кричевських розпочалась ще 100 років тому. Проект виконавВасиль Кричевський на замовлення Полтавського губернського земства. Задум архітектора втілював у життя Юрко Лебіщак(1873 — 1927) — славетний український технолог-кераміст, видатний організатор гончарного виробництва в Україні протягом1914 — 1916 років.

Спершу в ній розташовувались гончарні школи: Опішнянський гончарний показовий пункт (1916 — 1919), Опішнянська гончарна майстерня (1919 — 1924), Опішнянська керамічна кустарно-промислова школа (1925 — 1926), Опішнянська керамічна промислова школа (1927 — 1931), Опішнянська керамічна школа ФЗУ (1931 — 1933).

У 1934 році в даних приміщеннях налагодили промислове виготовлення глиняного посуду. Спершу це була Опішнянська артіль «Художній керамік» (1934 — 1936), згодом Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936 — 1941), потім гончарне підприємство німецької окупаційної влади (1941 — 1943), з 1943 — по 1960 рікОпішнянська артіль «Художній керамік», і, врешті решт, перший цехОпішнянського заводу художніх виробів «Художній керамік» (1960 — 2002).

Стіни будівлі пам’ятають славетних постатей української культури, видатних творців й діячів вітчизняного гончарства,серед яких не лише Василь Кричевський та Юрко Лебіщак, а й художники Сергій Васильківський та Опанас Сластьон, скульпторка Єлизавета Трипільська, художник й педагог Микола Самокиш, художник, графік, фольклорист й этнограф Порфирій Мартинович, скульптор Леонід Позен, кінорежисер Олександр Довженко, й багато інших. Тут творили видатні постаті українського гончарства: гончарі Федір Чирвенко, Іван Гладиревський, Василь Поросний, Петро Кононенко, Іван Білик, Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Гаврило Пошивайло, Олександра Селюченко; малювальниці Зінаїда Линник, Параска Біляк, Мотрона Назарчук, Наталка Оначко; технологи-керамісти Юрко Лебіщак і Осип Білоскурський.

10 січня 2013 року, під час святкування 140-річчя з дня народження академіка Василя Кричевського, в якому взяли участь внук і правнук ювіляра, Василь Іванович Кричевський-Лінде й Василь Васильович Лінде-Дункан,Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному урочисто презентував громадськості новий підрозділ — Музей мистецької родини Кричевських.Він оселився в архітектурному творінні Василя Кричевського, в якому вже близько ста років розвивалося й процвітало опішненське гончарство.

Музей експонуєграфічні й живописні твори Василя Кричевського його талановитих нащадків. Унікальні архівні документи висвітлюють складні колізії життя членів родини. Окрему залу присвячено головному захопленню Василя Кричевського — колекціонуванню творів народногомистецтва. Експозиція нагадує інтер’єр квартири мистця в будинку МихайлаГрушевського: вона наповнена унікальними творами різьблення, ткацтва, вишивки, народного одягу й, звичайно,кераміки, зокрема опішненської.

Виставка літератури висвітлює життєвий і творчий шлях мистецької родиниКричевських. Вона сформована на основі фондів Гончарської КнигозбірніУкраїни, а також дарунків Бібліотеки Української Православної Церкви в США (Саунт-Баунт-Брук, Нью-Джерсі, США), Об’єднанням Українців Нової Зеландії, мистецьких династій Саєнків і Кричевських.
У затишному дворику при Музеї експонуються глиняні монументальні скульптури. Їх створили учасники ІІІ ІНТЕР Симпозіуму художньої кераміки в Опішному «2012:12×12» з України, Білорусії, Іспанії, Молдови, Польщі,Росії, які інтерпретували орнаментальну творчість Василя Кричевського в сучасному мистецтві.На одному із фасадів продовжує формуватися «Стіна гончарної слави», на якій вшановують постаті, які зробили вагомий внесок у розвиток опішненського гончарства.

Паралельно з постійно діючою експозицією в Музеї відбуваються й змінні покази творів сучасного мистецтва. Лише протягом 2013 рокувідбулися такі виставки: «Тоталітарні деформації в гончарстві окупаційної доби», сучасного художника-кераміста Сергія Радька «Життя в ритмі гончарства», конкурсних творів учасників ковальського фестивалю «ВакулаФЕСТ — ХХІ».

Цього року Музей мистецької родини Кричевських відсвяткував першу річницю своєї роботи й за цей, ніби-то, короткий час він вже знаний в усьому Світі. Сюди приїздять як з різних областей нашої Батьківщини, так і з інших країн: Росії, Білорусії, Польщі, Чехії, Венесуели, США й інших.Кожен відвідувач не залежно від професії, віку, національності, віросповідання захоплюються унікальним Музеєм.

Вікторія Короткевич,
Національний музей-заповідник українського гончарства