Походив із заможної козацької родини і все життя прожив у рідній Борзні, у скромному, але власному маєтку (нині там чудовий меморіально-художній музей).

З дворічного віку, після перенесеної скарлатини, назавжди втратив мову й слух.

Спершу навчався у Петербузькому училищі для глухонімих, у 1920-х — у Київськиому художньому інституті. Учителем молодого митця був сам Василь Кричевський. Напевне, цей щасливий епізод біографії, а ще загострене сприйняття світу (через самий лише зір) і допомогло Саєнку вирости в одного з найвизначніших українських декораторів ХХ ст. І тут Олександр Ферапонтович мимоволі вступив в полеміку зі Святим Письмом — його «солом’яні» твори напевне не згорять і в полум’ї Страшного Суду.