У 2010 році в одній з церков Київщини ми натрапили на кілька дивовижних ікон часів розстріляної УАПЦеркви 1918-1930-х. Зокрема, на стінах храму висіли образи Покрови акафістової та свв. апостолів Петра та Андрія, а під блискучим софрінським іконостасом-новодєлом ховався великий намісний образ Богородиці.

Із датуванням проблем не виникло — окрім стилістики на пореволюційний час вказували і відповідні щироукраїнські написи:
-на іконі Покрови акафістової: «Радуйся, Радосте наша! Покрий нас від усякого зла святим Твоїм омофором!» (зверніть увагу: не «чесним омофором», як у традиційному тексті, а «святим» (переклад архієпископа Нестора Шараївського 1920-х рр.);.
-на іконі свв. апостолів: «Апост. Андрій; Апост. Петро».

На жаль, визначити автора ікон поки не вдалося. Одне можна сказати точно: це не Іван Їжакевич. Останній ніколи не зображував Божу Матір без трьох канонічних зірок на мафорії.

Та дарма, що ми не знаємо імені майстра (майстрів?) — іконописці за благочестивою традицією зазвичай не підписують свої роботи. Достатньо просто поглянути на прекрасні українські лики Богоматері, Святого Дитяти, янголів і апостолів — і молитва сама собою лине із глибини серця. Доповнює враження українське вбрання святих небожителів — цілком бездоганне і в художньо-етнографічному, і в ідейному плані. Помітили ми й ще один тонкий нюанс: апостоли зображені на тлі зеленого острова і далекого берега із ледь вловимими силуетами. Безсумнівно — там підносить свої бані іще не сплюндрована вибухом 1941-року Києво-Печерська Лавра.

Що ж, наші духовні предки вистояли і перемогли — через довгі 70 років червоного вавилонського полону. Їхніми молитвами, заступництвом Божої Матері і з Божою поміччю неодмінно переможемо і ми.