Церква у Ясининичах — наше чудове відкриття. Дуже дивно, що раніше ніхто із любителів УАМу не звернув на неї пильної уваги, — адже вона стоїть, не криючись, над мальовничою долиною річки і добре проглядається з дороги Рівне — Млинів. Таки мав рацію мудрий кіт на прізвисько Машенька із Шварцівського «Дракона», — «Люди такі неуважні…».

Як на Тимошенка, церква досить стримана, проте, як завжди у нього, своєрідна і неповторна. А ще при ній збереглася первісна дзвіничка, яку донедавна вінчали улюблений тимошенківський «тюльпанчик» і покрівля, аквамаринова від старості. На щастя, ми устигли спіткати дзвіницю до чергового «православного євроремонту» і зафіксувати для (не)вдячних нащадків.

Не маючи старих світлин, можна тільки уявляти, якою гармонійною красунею була споруда до заміни оригінальних вікон і хрестів. Але й після всього пережитого храм справляє незабутнє враження. Дуже ймовірно, що й білі тиньковані стіни — ремінісценція барокових церков Великої України — відповідають задумові творця храму. Чи ж не в такий спосіб Сергій Прокопович вилив свій смуток за вимушено покинутою і розтерзаною комуністичними бузувірами батьківщиною, що у 1937 році спливала кров’ю мучеників і так потребувала молитов зазбручанських братів і сестер?..

Усі фото