Про геніальну всеядність Альошина сперечатися не випадає. Те, що цей митець невимушено і легко міг запроектувати споруду будь-якого стилю і досягнути при цьому неодмінного успіху — відомо усім аматорам архітектури ХХ століття. Не проминув імпозантний вусань і українського модерну. На превеликий жаль, наймонументальніший УМівський доробок Павла Федотовича — необароковий прибутковий будинок на Софійському майдані в Києві — під час Другої світової був пошкоджений і вже по війні розібраний борцями із архітектурним націоналізмом. З різних обставин не були втілені в життя і симпатичні шкільні проекти зодчого (1920-х рр.).

Тож скидається на те, що єдиною наявною пам’яткою близьких стосунків Альошина із УАМом є комплекс споруд Миронівської дослідної станції, що доживає віку у глибоко провінційному селищі з кумедною радянською назвою «Центральне». Насправді якщо в цьому соцреалістичному поселенні і є щось центральне, то це альошинський будинок селекційної лабораторії. На жаль, ані київське, ані районне начальство не поділяють нашої думки — інакше чому така високохудожня споруда довгі роки перебуває у такому жалюгідному стані? Питання риторичне… Лишається сподіватися, що, попри виламані рами й двері і повний погром усередині, будівля ще трохи постоїть (а як поталанить, то й дотягне до кращих часів) — адже її стіни і башта із вишуканим «ямковим» декором зведені із високоякісної, практично вічної, так званої «жовтої київської» цегли.

Окрім лабораторного корпусу ознаки УАМу (залом даху і характерну пластику стін і декору) можна зауважити іще у двох промислових спорудах комплексу. Одначе чи належать вони Альошину — ми не знаємо. Можливо, хтось підкаже?

Усі фото