Федір Кричевський — митець багатогранний: працював в різних техніках і, на відміну від брата Василя, не раз змінював своє життєве кредо. Але в чому він не змінювався ніколи — то це в любові до українського модерну. Звідси і його найкращі живописно-графічні роботи, і не поодинокі архітектурні ескізи. Але власну хату-дачу в українському стилі (у Шишаках) він доручив спроектувати все ж таки Кричевському-старшому… І це при повній повазі до себе. Учітеся, нащадки!

Михайло Жук — різнобічно обдарована людина. Крім того, що був художником, писав сонети, новели, оповідання, казки та п’єси. Залишив спогади про своїх друзів — Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського.

Брав активну участь в організації української Академії мистецтв у Києві, будучи одним із її перших професорів живопису. Згодом працював проректором Художнього інституту в Одесі. В Одесі і прожив більшу частину життя. Там і похований.

Особисто для нас художник важить більше за багатьох інших, можливо, талановитіших митців — бо написав прекрасне, програмне для усього УМа панно «Біле і чорне», через яке провістив таку трагічну, але світлу «долю і ролю» українського мистецтва у буремному ХХ столітті.

Походив із заможної козацької родини і все життя прожив у рідній Борзні, у скромному, але власному маєтку (нині там чудовий меморіально-художній музей).

З дворічного віку, після перенесеної скарлатини, назавжди втратив мову й слух.

Спершу навчався у Петербузькому училищі для глухонімих, у 1920-х — у Київськиому художньому інституті. Учителем молодого митця був сам Василь Кричевський. Напевне, цей щасливий епізод біографії, а ще загострене сприйняття світу (через самий лише зір) і допомогло Саєнку вирости в одного з найвизначніших українських декораторів ХХ ст. І тут Олександр Ферапонтович мимоволі вступив в полеміку зі Святим Письмом — його «солом’яні» твори напевне не згорять і в полум’ї Страшного Суду.