Ім’я визначного вітчизняного художника О. Г. Сластьона добре знають усі культурні люди нашого краю. Маляр-живописець, учасник знаменитих на всю Росію виставок «передвижників», чудовий ілюстратор «Гайдамаків» Т. Г. Шевченка, збирач і дослідник народної творчості, зокрема кобзарських дум, зробив також неабиякий внесок у вітчизняну архітектуру. Зокрема він є одним із засновників нового напрямку в архітектурі, що дістав назву народного стилю.

Він першим десь у 1893 ро ці проектує будинок з характерними народно- стилістичними прикметами. Десятьма роками пізніше О. Г. Сластьон активно включається в боротьбу за прийняття і утвердження новаторського проекту будинку Полтавського губернського земства, створеного молодим харківським архітектором В. Кричевським. Художник не одноразово виступає в полтавській і київській пресі із захистом цього проекту від нападок реакціонерів. Він доводить його визначну архітектурну цінність і переконує громадськість, і жюрі. Саме завдяки його допомозі Полтава має чудовий будинок, в якому нині розміщується краєзнавчий музей, окраса нашого обласного центру.

На той час О. Г. Сластьон змалював і вивчив величезну кількість зразків народної сільської архітектури. Про це свідчать його зшитки малюнків, які зберігаються в Харківському художньому музеї. Про його визначні знання в галузі архітектури згадує академік Д. І. Яворницький у листі до М. Коцюбинського та ряд інших діячів. Завдяки грунтовним архітектурним знанням і великим творчим можливостям О. Г. Сластьон після революції 1905 року включається в розробку проектів споруд народного стилю. Зокрема в 1907 — 1909 рр. він консультує земських інженерів і техніків, які робили перші, непевні кроки в цьому напрямку, а потім сам береться за лінійку і рейсфедер. Він створює проекти будинків споживчих товариств для сіл Устивиця, Велика Багачка, разом з Інженером В. І. Єлагіним проектує будинок для с. Хомутець. Для Великих Сорочинець художник проектує великий двоповерховий будинок споживчого товариства і клубу. Він був одним з найліпших архітектурних витворів митця. Знищили його фашисти в 1941 році. В 1972 році після тривалих пошуків нам пощастило знайти фотографію цього будинку і видрукувати малюнок з неї в миргородській газеті «Прапор перемоги». Художник створив також архітек туру санаторних корпусів у Миргороді.

Проте найвизначнішою архітектурною роботою О. Г. Сластьона є серія проектів шкільних будинків для Лохвиччини, яку він створює в 1912 — 1913 роках. Митець розробляє одно-, дво- і трикласні школи, що відзначаються дуже вдалим, як на той час, плануванням приміщень, дуже раціональними конструкціями і яскравим архітектурно-художнім образом. Один з цих проектів зберігається в Лохвицькому краєзнавчому музеї. За цими проектами було споруджено в 1912 — 1915 роках щось біля 60 шкіл, більшість з яких і нині прикрашають села.

Не маємо ніякої змоги перелічити всі села, де є школи, створені за проектами О. Г. Сластьона. Досить назвати деякі з них, такі як Млини, Брисі, Піски, Пісочки, Бодаква, Токарі, Христанівка, Яблунівка, Луценки, Западинці, Безсали, Бербениці, Нове, Білогорілка та інші. Це справжній архітектурний вінок, що колом оточує Лохвицю. Жоден інший район нашого краю не має такої кількості сільських шкіл, споруджених за проектами визначного митця, як Лохвиччина. Варто відзначити, що всі ці проекти художник створив безкоштовно, спонукуваний тільки глибокопатріотичним бажанням бачити свій народ освіченим і культурним.

Чудові світлі класи, добрі приміщення для вчителів, раціональні конструкції і дуже виразний художній образ цих шкіл дістав схвалення на Всеросійській виставці 1913 року в Києві, в московському журналі «Народный учитель» та в багатьох періодичних виданнях нашого краю.
Художник, чи не першим у світі, розробив для шкільних приміщень принцип об’єднання двох суміжних класів в один великий зал за допомогою великої складаної перегородки. Тепер цей принцип має назву трансформованого простору і широко застосовується в багатьох типах споруд.

Створюючи художній образ школи, художник включив в архітектурну композицію стрункі башти, увінчані шпилями. І це було не випадковим. Відомо, що кожне старе село мало центр, в якому над сірими хатніми стріхами стреміли верхи церков, як символ релігійного панування над темним людом. Художник-демократ, створюючи свої школи і вводячи в їх архітектуру башти, свідомо кидав виклик церкві, бо башти шкіл починали сперечатись з церковними верхами. Центр знання протистояв центру духовної темряви. Такий задум був дуже сміливим, прогресивним.

Здається все ліпше, що створив народ, хоче використати художник у своїх школах. Він застосовує шестикутної форми двері і вікна, які, зокрема, мали деяке поширення в народних будовах, стіни будинків прикрашають цегляні орнаменти у вигляді лиштв, арабесок, цілих мережаних килимів, карнизи і двері збагачені різьбою. Все це надає бу динкам не тільки привабливості, але робить їх вишуканими, ви тонченими і пишними. Завдяки цьому образ школи, місця, де вперше дитина дістає систематичні знання, стає наочним взірцем мистецьких уподобань народу.

Нам довелося нині наочно познайомитись з більшістю таких шкіл Лохвиччини. Майже всі вони перебувають у доброму стані, хоча, на жаль, багато з них не зберегли башти, через що вигляд їх не поліпшив.

Невблаганний час не міг не підточити частини їх конструкцій, тому треба було б провести в них капітальні ремонти. Але це треба робити за спеціальними проектами, фаховими робітниками; щоб нічого не пошкодити і не погіршити в їх архітектурі.

Лохвиччина не дуже багата пам’ятками архітектури, а ці школи, створені за проектами видатного художника, саме є визначними пам’ятками архітектури передреволюційної доби, які необхідно зберегти для нащадків. Слід порушити клопотання перед Товариством охорони пам’яток про взяття на облік тих шкіл, які повністю збереглися, на приклад в Западинцях, Пісочках, відремонтувати їх за проектами фахівців з Києва, на стінах шкіл подати охоронні таблиці із зазначенням імені автора їх архітектури — визначного художника О. Г. Сластьона, митця і патріота, що збагатив Лохвиччину значною кількістю талановитих витворів архітектури новітньої доби.

1975 р. В. ЧЕПЕЛИК, кандидат архітектури, доцент Київського інженерно-будівельного інституту.