Давно помічено, що архітектурні твори незвичайно яскраво і правдиво відбивають, в собі національну вдачу і історичну долю кождого народу. Архітектура се — правдива лїтопись матеріяльної і духової культури народу, красномовний сьвідок пануючих серед нього сьвітоглядів, стремлїнь і житєвих інтересів, живий памятник ріжних пір його житя, епох підупаду і розцьвіту.

Українська архітектура не є виїмком. І вона також правдиво відбивала й відбиває національну вдачу українського народу, і вона також вірно поділяла його долю і недолю, а тепер, перетерпівши найтяжші лихолїтя, разом з українським народом вступила вже рішучо в нову добу свого національного відродженя.

Не обмежуючи ся запозиченями чужих архітектурних форм, вона плинула від найдавнїйших часів також своїм власним, оригінальним, самобутним і широким коритом, витворила дуже характерні і цїкаві своєрідні форми і мотиви, що органїчно виросли з рідного ґрунту. Цїкаво, що навіть чужі архітектурні форми український нарід не пересаджував до себе безкритично, без власної перерібки, але скрізь, де лише мав спроможність внести своє національне я, сьміливо пристосовував їх до своїх обставин і умов, до своїх понять і естетичного смаку. Вже в перших памятниках візантійської церковної архітектури на Українї (особливо — Чернигівських) зустрічаємо ся з спробами внести до них щось своє, перевести їх через горнило своєї національної артистичної творчости. Те саме стало ся ще в більшій мірі з иншими, західними й східними впливами; — згадаймо лемківські церкви, «українське бароко» і т. п

Тому нема нїчого дивного, що українська національна архітектура, криючи в собі таку міць ориґінальної і самобутної творчости, мала значний вплив на архітектурну творчість оточуючих чужих народів, а за останні десятилїтя також все більше й більше звертає на себе увагу дослїдників, артистів, будівничих. Мимо того одначе її здобутки не були ще досї анї систематично розслїджені та приведені до якоїсь синтези, анї осьвітлені з ширшого культурно-національного погляду. Бракувало для того матеріалу, бракувало й розуміня того, що мова йде не про якісь місцеві, провінціяльні і т. п. особливости, але про творчість могутнього, старого і досьвідченого велитня — національного ґенїя українського народу.

Останними роками народжусть ся, нарештї, сьвідомий і широкий національний архітектурний рух. Зявляють ся численні розвідки, статї, замітки про українську архітектуру, згромаджуєть ся богатий і цїнний матеріал, починають вже цїлком поважно говорити про український національний архітектурний стиль.

Рух не обмежуєть ся самим заінтересованєм справою та теоретичними розмовами. Внедовзї слово перетворюєть ся в діло: повстають проєкти й спроби використувати для нових потреб попередні здобутки української національної архітектурної творчости, розвинути вже здобуте за допомогою сучасних технїчних засобів, відродити в сїй области старі традиції, що почали були вже гинути і заникати під впливом незвичайно тяжких культурних і національно-полїтичних обставин.
Нову добу розпочинає твір талановитого архітекта В. Кричевського — палати Полтавського губернського земства. Видатні артистичні властивости, влучне застосованє старих традиційних українських архітектурних форм, досконалість технїчного виконаня, здобули його творцеви славу і зробили те, що появу сього твору треба уважати безперечно, епохальною.

В недовгім часї зявляють ся нові архітектурні твори з національним українським характером: церква еп. Парфенія в с Плїшівцях коло Полтави, мурована на взірець славнозвісної деревляної церкви в посаді Новомосковському (Самарі) Катеринославської губ. Далі — цїлий ряд инших публичних і приватних будівель: у Львові дім Днїстра, Академічний Дім, Дяківська Бурса, Бурса Українського Товариства Педаґоґічного і т п. в Київі: будинок школи ім. С. Грушевського на Курінївцї, комерційної школи 1-го Київського Т-ва Учителїв, камениця проф. М. Грушевського, інж. С. Лаврентієва, Л. Юркевича, дрібнїйші будівлї — книгарські кіоски, павілїони на виставах. Старають ся не відставати від українських столиць також инші міста й місцевости: Харків, Катеринослав, Одеса, Полтава будинок школи ім. Ів. Котляревського і т. п. Рух чим далї все зростає й набирає нової сили; роблють ся заходи коло надаваня українського національного характеру ріжним новим публичним будівлям (напр. проєкт музея церковно-археольоґічного т-ва в Камянцї Подільському, проєкт будови церкви в Катеринославі, проєкт будови желїзничнх двірцїв і т. п.), монументам (напр. проєкт надгробку на могилі М. Лисенка після проєкту арх. С. Тимошенка), навіть внутрішному урядженю громадських і публичних інституцій (напр. в Троїцькім Народнім Домі у Київі, в українськім клюбі (касинї) у Полтаві). Нарештї, новий національний український архітектурний рух обхоплює найдальші закутки провінції — українські села: повстають будинки краєвих (земських) шкіл з українським характером.

Почин зробило Лохвицьке повітове земство на Полтавщинї. В 1912 р. вже вибудовано було кілька шкіл після проєктів арт.-мал. Оп. Сластьона. Не дивлячи ся на остру опозицію частини «общероссовъ — гласних (членів ради повітової) та заходи і впливи ріжних ворогів українського руху, земські збори в минулім роцї ухвалили і на далї будувати сїльські школи після згаданих проєктів. Перед кількома місяцями також Канївське (на Київщині) повітове земство ухвалило будувати свої сільські школи на підставі проєктів д. Сластьона та архіт. Дяченка. Нема сумнїву, що при бажаню і енерґії удало-б ся і инші земства прихилити до подібних ухвал.

Проєкти д. Сластьона, основані на місцевих архітектурних мотивах, представляють ся красно і, як видно, дуже практичні. Роблючи відміни в деталях і розмірах їх легко пристосувати до місцевих матеріальних і инш. умов і ріжного місцевого оточеня. Високі вежі скомбіновані після мотивів нашого церковного деревляного будівництва, надають низьким партеровим будинкам величавий, імпозантний вигляд, цїху піднеслости, стремлїнь кудись високо — до “сьвітла правди”, влучно виражаючи тим високе призначенє школи. Характерна українська форма вікон і дверий, не менше характерна форма даху і причілків, призьба, пілєстри, форма коминів шпилїв на банях (з сонцями й пташками) все те надає будівлї ориґінальний національний український вигляд. Орнаментні ріжнокольорові оздоби стїн з українськими мотивами надають будинкові веселий, ясний, чепурний характер, нагадуючи про ясну, радісну, привабливу цїль і результати просьвіти. Як видно, також плян шкільних будинків оперто на традиційних плянах українських лівобережних будівель. Взагалї авторови удало ся дуже влучно і виразно звязати архітектурні форми з змістом, на котрий вони повинні вказувати, з цїлю і призначенєм будівлї. На тлї сїльського українського краєвиду такий публичний будинок буде не якимсь дивним, чужим, разячим око чужинцем, але льоґічною його частиною, рідним витвором оточеня й природи, з котрих цїла його архітектура з усїми її деталями, прикметами і особливостями орґанїчно виросла. Все згадане дає підставу високо оцїнювати проєкти д. Сластьона.