За своє геніальне творіння студент Інституту цивільних інженерів Ігор Кальбус отримав лише другу премію. То був спеціальний конкурс імперського рівня — адже каплицю споруджували на місці зустрічі останнього російського царя із полтавськими селянами, яких у 1909 році зігнали у ці околиці для вірнопідданського святкування 200-ліття Полтавської битви.

Та недовідомі шляхи Господні. У рік початку Першої світової, в часі заборони святкування 100-літнього Шевченкового ювілею, у нескореній Полтаві постала ця дивовижна святиня — як пам'ятник усім героям упослідженої, замученої, але нескореної України.

Капличка-невеличка (4,1 на 4,1 м) вражає усім — і гармонійними пропорціями, і сміливими формами порталів, підкресленими матеріалом — червоним гранітом , і високохудожніми панно та українськими орнаментами на усіх чотирьох стінах.

Про декор мова осібна. Керамічну плитку для обличкування каплиці виготовили у другій половині 1913 року, у славетній Опішні, причому над нею працювали як професійні майстри «гончарного зразкового пункту», так і майстри народні. Відоме ім’я керівника і натхненника робіт — Юрко Лебищак, майстер-кераміст з Галичини. Якість плитки була настільки високою, що за сто проминулих років вона майже не втратила ні свіжості барв, ні технічних характеристик. І це при тому, що за радянщини святиня була доведена до жахливого стану: бузувіри зірвали з даху мідні з позолотою листи, дощенту пограбували і потрощили інтер’єр, а потім влаштували там комору…

У 1994 році каплицю передали в користування громаді УАПЦ, яка добудувала до неї тимчасове приміщення для богослужінь, нині, на щастя, вже розібране.

І стоїть це Боже диво серед похмурих дев’ятиповерхівок, як святий Юрій серед зграї драконів… Та перемога вже близько!..

Усі фото