Церкву побудовано за проектом штатного архітектора Харківської єпархії Володимира Миколайовича Покровського (бажано не плутати з Володимиром Олександровичем Покровським, знаменитим творцем російського модерну).

Тишківська церква має близьку родичку у Білопіллі на Сумщині, зведену за проектом того ж автора. І хоча обидва храми за планом і композицією належать радше до єпархіального стилю, їхній декор однозначно свідчить про зацікавлення автора українським модерном. Втім, не факт, що зодчий погодився б із нашою оцінкою: багато хто вбачав і донині вбачає у таких формах приватний випадок неоруського стилю. Та дарма — ми маємо свою авторитетну думку і записуємо храм до приватного випадку УАМу.

Оздобленням церкви займалися нерівномірно. Керамічну плитку для мозаїчної підлоги замовили на суперсолідному Харківському заводі Бергенгейма, цеглу різноманітної форми виготовляли в самій Тишківці поблизу майбутнього храму — для цього спорудили спеціальну міні-цегельню. Натомість розписи та інші внутрішні роботи у кошторис не заклали — передбачалося, що вже після відкриття Кирило-Мефодіївської церкви і початку богослужінь про це подбають самі парафіяни. Та не так сталося, як гадалося: на заваді стали жовтневий переворот, громадянська війна і подальші репресії на Церкву. До кінця 1920-х у храмі і іще жевріло життя у вигляді так званої «обновленської» громади, а потім настала руїна. Та церква встояла і, дасть Бог, в ній колись залунає молитва рідною українською мовою. Бо ж якою іще мовою слід молитися в УАМівській святині?

Усі фото