Петро Іванович Холодний (старший) (18.12.1876 р., м. Переяслав Полтавської губернії — 7. 06. 1930 р., Варшава) — живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог.

Родичі Петра Холодного з боку матері були художниками-іконописцями, які працювали переважно на Полтавщині. Гімназію він закінчив у Києві. В останні 2 гімназійні роки відвідував вечірні заняття у рисувальній школі Миколи Мурашка. Після закінчення у 1897 р. природознавчого факультету Київського університету за спеціальністю «Математика та мінералогія», викладав (з 1898 р.) у Київській технічній школі на кафедрі фізики. 1906 р. призначений директором комерційної школи у Києві, а у березні 1917 р. — директором першої української гімназії в Києві. Восени 1917 р. запрошений до уряду УНР на посаду товариша міністра освіти (із дорученням розробити основи організації українського шкільництва, в тому числі й мистецького), а пізніше — і самого міністра.

Ще в 1910 р. на виставці українського мистецтва в Києві без відома художника були показані його роботи, і це стало початком його артистичної кар’єри. Пізніше він брав участь у перших українських виставках, що були організовані урядом УНР. Після ліквідації УНР Петро Холодний разом із її урядом емігрував у Тарнув у Західній Галичині. Але вже в 1921 р. переїхав до м. Миколаїв на Львівщині, а в 1922 р. і до самого Львова. Того ж року за ініціативою емігрантів зі сходу України у Львові був створений Гурток діячів українського мистецтва — ГДУМ, який очолив Петро Холодний. Гурток об’єднував художників, літераторів та архітекторів і проіснував до 1927 р.
1920-і рр. стали періодом активної творчої роботи митця у Львові. Свої твори, що представляють монументальне та станкове малярство, декоративне мистецтво, він демонструє на львівських виставках 1922, 1923, 1924, 1926 рр., а в 1929 р. бере участь у виставці української книжкової продукції видавництва «Західна Україна».

Ще раніше, в 1910-х рр. під враженням від старовинних українських ікон, зокрема в збірці Українського музею у Львові, Петро Холодний почав захоплюватися старовинним українським мистецтвом, і з часом став знавцем української ікони і старовинних технік живопису. Вже з 1916 р. він почав використовувати стару іконописну техніку в релігійних і світських композиціях, які він свідомо наділяв окремими стилістичними рисами візантійської традиції, трансформуючи її в дусі сучасного йому модерного мистецтва. Таким чином, Петро Холодний, поруч із Михайлом Бойчуком та Олексою Новаківським, став одним із засновників в тогочасному образотворчому мистецтві українського національного стилю, який отримав назву «неовізантинізму».

У 1924 — 1930 рр. він працював над оздобленням однієї з найкращих пам’яток ренесансної архітектури Львова, Успенської церкви, для якої виконав ікони та вітражі. Загалом, вітражі в інтер’єрі української церкви — це запозичення із католицьких храмів, яке стало можливим завдяки специфіці історії української християнської церкви в Галичині. Саме Петро Холодний в церкві Успіння Богородиці у Львові вперше в історії українського православного будівництва використав вітражні композиції. Свої знання про старовинні техніки живопису Петро Холодний застосував також при створенні поліхромних розписів на фасаді церкви св. Миколая у Львові (1924 р., вул. Б. Хмельницького, 28), яка у Львові є зразком візантійської архітектури ХІІІ ст., а також при відновленні розписів на фасаді церкви св. Онуфрія монастиря василіан у Львові (вул. Б. Хмельницького, 36/38).

Останньою великою роботою Петра Холодного у Львові стали настінні розписи та ікони до іконостасу каплиці Святого Духа при греко-католицькій Духовній семінарії та Богословської академії у Львові.

Під час свого перебування у Львові, в 1928 р., вирішив поїхати до Парижу з метою зібрати матеріал до майбутньої картини, що була б присвячена смерті Симона Петлюри. Зібрав необхідний йому матеріал, але задум залишився нереалізованим. Написав декілька наукових праць, що були видані коштом НТШ.

Помер 1930 р. у Варшаві. В 1931р. у Національному музеї у Львові відбулася посмертна виставка робіт художника, на якій було показано більш ніж 350 експонатів за 10 років його праці у Львові.

Петро Холодний був батьком художника Петра Петровича Холодного (молодшого), який отримав мистецьку освіту в Українській студії пластичних мистецтв у Празі, а потім, у 1928 — 1934 рр. — у Варшавській академії мистецтв. В 1944 р. емігрував у Німеччину, в 1950 р. — до США. Відігравав помітну роль у культурному житті української діаспори в США. Виконував мозаїки, розписи на релігійні теми, ікони в дусі неовізантинізму, графічні твори.

Станкові твори Петра Холодного (старшого) зберігаються в музеях України, зокрема в Києві та Львові, а також у приватних збірках.

Праці та проекти Петра Холодного

Стінові розписи:
1924 р. — розписи на фасаді церкви св. Миколая у Львові (вул. Б. Хмельницького, 28).
Бл. 1924 р. — 1) відновлення розписів на фасаді церкви св. Онуфрія монастиря василіан у Львові (вул. Б. Хмельницького, 36/38); 2)розписи церкви в с. Мражниця біля Борислава на Львівщині.

1927 — 1929 рр. — стінні розписи каплиці Святого Духа греко-католицької духовної семінарії та Богословської академії у Львові (були розташовані між нинішніми вул. Дорошенка та Коперника. Власне семінарія та академія були розташовані в будинку на вул. Дорошенка, 41) (1889 р., арх. Сильвестр Гавришкевич, тепер — географічний факультет Львівського університету). Праця над розписами тривала 2 роки. Посвячені були 3 лютого 1929 року. Розписи не збереглися. Каплиця була зруйнована під час Другої світової війни.

Вітражі:

1924 — 1930 рр. — вітражі для Успенської церкви у Львові. Згідно з одними джерелами, Петро Холодний виконав вітражі «Пресвята Діва Марія», «Архангел Гавриїл» та «Архангел Михаїл» (Kronika artystyczna — Lwów, «Sztuki Piękne», listopad 1926, R ІІ, №12, 505). Згідно з іншими — вітражі «Київська Русь», «Галицька Русь» та «Фундатори Успенської церкви» (Львів. Туристичний довідник, 1999, 69; Lwów. Ilustrowany przewodnik, 2006, 44). Вітражі виконані у відомих майстернях С. Ґ. Желенського у Кракові.

Бл. 1925 р. — вітражі в церкві с. Мражниця біля Борислава.

Ікони:

Сер. 1920-х рр. — ікони для інтер’єру Успенської церкви. З цього приводу Михайло Драган пише: «Пристосував він […] стару темперову техніку, яка дала йому змогу краще дійти до ефектів, що також силою промовляють з наших старих ікон. Сюди належать: Іконостас і стінні мальовила каплиці Духов. Семінарії, Серце Ісуса, СС. Володимир і Йосафат, Св. Евстахій, СС. Зосим і Савватій, Гріб Господній Волоської [чит. Успенської] і Мразницької церкви».

1924 — 1927 рр. — ікони до іконостасу каплиці Святого Духа греко-католицької Духовної семінарії та Богословської академії у Львові. Різьбярська робота іконостасу — Андрія Коверка. Іконостас був освячений у грудні 1927 р., знаходився за цією адресою до 1939 р. Нині іконостас зберігається у Національному музеї м. Львова.

Інші ікони:

 — Ікони для церков у селищах Раделичі та Борщовичі.
 — Ікони в церкві с. Мражниця біля Борислава.

Станкові картини:

1908 р. — «Катерина».

Бл. 1912 р. — «Івасик і відьма».

Бл. 1914 р. — «Вітер».

1916 р. — «Казка про дівчину та паву».

До 1918 р. — 1) «Літо»; 2) «Хмурий день».

1921 р. — «Ой у полі жито жала».

До 1922 р. — Портрет отамана Вовка. Національний музей у Львові.

1923 р. — Портрет Михайла Стефановича. Львівська галерея мистецтв.

1924 р. — Церква в Яворові.

Інші картини:

 — «Княжий похід».

 — «Похід Ігоря на Царгород».

 — «Чернець».

 — «Дзвоники».

 — «Переяслав» та інші.

 — Ілюстрації до букваря «Учітеся».

 — Обкладинки до календаря «Дніпро».

 — Екслібриси.

Галина Глембоцька