Михайлівська церква та дзвіниця1752 рік
Про Михайлівську церкву із рівненського Тростянця багато писати не треба, її треба бачити. Бо вона без усяких еківоків просто дивовижна — одночасно скромна і розкішна, народна і рафіновано-професійна, широко описана в різних довідниках і практично невідома загалові. Під склепінням храму зачудованому прочанинові відкриється справжнісінький музей церковних старожитностей, яких мало в цілій Україні. Додайте до всього незайману природу і мальовничі сільські краєвиди — і принаймні частково зрозумієте наш захват.
Доїхати до не такого вже й віддаленого, але в дивний спосіб «відстороненого» куточку рідної землі непросто: «сошейки» тут либонь не ремонтувалися від часів Сергія Тимошенка, головного архітектора волинського краю за міжвоєнної Польщі. Про нього ми завели мову недарма — є відомості, що саме цей геній українського модерну доклався до ремонту святині у 1920-х, ошляхетнивши і без того стримано-шляхетні риси храму. Зокрема, «модернова» рука метра вчувається і в силуеті надбанного хреста, і у нарочито-народній (невимушено нарочитій!) жовто-блакитній стилістиці верху.
Усередині церкви розум відлітає вгору: навіть важко згадати, де іще в одному місці зібрані такі вишукані різьблені кивоти, галереї та одвірки. Вершиною ж внутрішнього убранства храму є шедевральний бароковий іконостас, який дійшов до ХХІ століття в абсолютній недоторканості.
На одвірку порталу чиясь предківська рука вирізьбила слова із Псалма Давидового: «Господи, возлюбив я красу Дому Твого». Воістину возлюбив!
Тож складаємо щиру дяку за неймовірний тростянецький скарб усім предкам — знаним і незнаним, які любили цей Дім Божий понад усе на світі. І, звісно, дякуємо громаді Української православної Церкви Київського Патріархату, яка нині з не меншою любов’ю і щирістю опікується дорученою їй Богом і Архистратигом Михаїлом унікальною святинею.
Усі фото
