Дерев’яні (Д)Муровані (М)Усі
Наддніпрянська школа Сіверсько-чернігівська школа Слобожансько-полтавська школа Східноподільська школа Поліська школа Волинська школа Галицька школа Західноподільська школа Бойківська школа Гуцульська школа Лемківська школа Буковинська школа Марамороська школа Берестейська школа Український класицизм (Д) Український історизм (Д) Український модерн (Д) Давньоруські церкви Українське Відродження Українське бароко
Український класицизм (М) Український історизм (М) Український модерн (М)
Київська область, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 21 (Лаврська)

Хрестовоздвиженська церква Києво-Печерської Лаври (на Ближніх печерах) (К)
1699 – 1700 рік

Ктитором Хрестовоздвиженської церкви став соратник Івана Мазепи, полтавський полковник Павло Семенович Герцик, єврей за національністю. Під її склепінням він і був урочисто похований ще до завершення усіх робіт (+1699). До речі, у великого гетьмана був іще один соратник тої ж національності — гадяцький полковник Михайло Борохович (+1704). Цей «жидомазепинець» фундував іще один чудовий храм — Успенський у селі Лютенька поблизу Гадяча (1686 р.), який у 1974-му році буцімто випадково, а радше навмисно зруйнували радянські біда-реставратори.

Та вернімося у Лавру. Церква на Ближніх печерах — скромний шедевр козацького бароко. Тридільна, з м’якими, щиро українськими абрисами, з вишуканою лиштвою південного порталу… Із церкви через прибудову ХVІІІ століття до Ближніх печер ведуть аж три входи, за що їй особлива шана й честь.

Цілих сто років у притворі храму прочан зустрічала велика ікона преподобних Антонія і Феодосія Печерських, за стилістикою дуже подібна до раннього Реріха (російський модерн), чудово оздоблена напівкоштовним камінням — топазами, яшмою і малахітом. Та під час «ремонту» початку ХХІ ст., затіяного в церкві її нинішніми «господарями» із сусіднього Патріархату, дивовижний образ на кілька років зник із виду, і ми вже побоювалися, чи не прикрашає святиня запасники якоїсь третьяковки. Та Господь милував: у 2017 році ікона об’явилася в Успенському соборі КПЛ.

Хрестовоздвиженській церкві пощастило менше: ремонт не пощадив ані згаданої вище лиштви, в яку брутально «врубали» потворний навіс, ані іконостасу — пам’ятки 1760-х рр. (сницар Карпо Шверін), який покрили кричущою позолотою. Цікаво, як би «відреставрували» нинішні клобуконосні спонсори розкішні Царські врата церкви — срібні, тактовно визолочені, виготовлені у Києві на початку 1780-х рр. за преподобного Зосими (Валкевича), останнього вільно обраного братією архімандрита Лаври? Утім, це питання риторичне. Адже унікальні врата ще у 1930-х більшовики продали за кордон як срібний лом… На щастя, вони потрапили до колекції срібла британського колекціонера Артура Гілберта і нині експонуються у знаменитій LACMA — Лос-Анджелеському музеї мистецтв. Там врата і дослідив наш друг — професор-металофізик і аматор давнини Сергій Приходько, який люб’язно надав світлини унікальної пам’ятки українського золотарства.

Будемо сподіватися, що після повернення в Києво-Печерську Лавру українських ченців, туди повернуться і врата. Скажете, неможливо? Перше чи друге?

Усі фото