Олена Кульчицька

Немає сумніву: своє довге життя Олена Кульчицька прожила з Богом. Про це свідчать її духовні твори — виконані в різних техніках і в різні періоди, — але завжди однаково сповнені тихої печалі, світлої любові і молитовної щирості.

Сторінками інтернету кочує інформація про «унікальний іконостас», виготовлений (?) мисткинею, але ми з ним поки що не зустрілися. Натомість зустрілися і вразилися найвищими іконописними зразками гуцульської сецесії, до якої ще замолоду так прихилилося серце Кульчицької. Вражайтеся й ви!

Юліан Буцманюк

Перше знайомство з Юліаном Буцманюком дивним чином не розкрило нам його імені. На виставці «Велике і величне», що пройшла у київському Мистецькому Арсеналі влітку 2013-го, всіх відвідувачів зустрічали дві неймовірно прекрасні ікони у стилі львівської сецесії (з трьома янголами на кожній). Ані автор, ані місце походження на табличці зазначені не були. Шедеври прибули до Києва із львівського Музею історії релігії. Саме ці твори і стали для нас найголовнішим відкриттям вказаної виставки.

Авторизувати уподобані ікони вдалося пізніше, після відвідин буцманюківських місць у Львові і Жовкві. На жаль, львівські музейники не пролили світла на предмет. Втім, в експозиції були представлені ще дві ікони Буцманюка, наближені до творчої манери Модеста Сосенка (чиїм учнем і був Буцманюк). Все прояснилося у жовківському храмі Різдва Христвого, чиї розписи стали головним творчим здобутком Буцманюка.

Безперечно, янгольські образи належать до раннього періоду творчості Майстра і мають певну залежність від кола знаменитого Станіслава Виспянського. Але, зрештою, яке це має значення для простих естетів — аматорів українського модерну?

Невідомий ікономаляр УАПЦ

У 2010 році в одній з церков Київщини ми натрапили на кілька дивовижних ікон часів розстріляної УАПЦеркви 1918-1930-х. Зокрема, на стінах храму висіли образи Покрови акафістової та свв. апостолів Петра та Андрія, а під блискучим софрінським іконостасом-новодєлом ховався великий намісний образ Богородиці.

Із датуванням проблем не виникло — окрім стилістики на пореволюційний час вказували і відповідні щироукраїнські написи:
-на іконі Покрови акафістової: «Радуйся, Радосте наша! Покрий нас від усякого зла святим Твоїм омофором!» (зверніть увагу: не «чесним омофором», як у традиційному тексті, а «святим» (переклад архієпископа Нестора Шараївського 1920-х рр.);.
-на іконі свв. апостолів: «Апост. Андрій; Апост. Петро».

На жаль, визначити автора ікон поки не вдалося. Одне можна сказати точно: це не Іван Їжакевич. Останній ніколи не зображував Божу Матір без трьох канонічних зірок на мафорії.

Та дарма, що ми не знаємо імені майстра (майстрів?) — іконописці за благочестивою традицією зазвичай не підписують свої роботи. Достатньо просто поглянути на прекрасні українські лики Богоматері, Святого Дитяти, янголів і апостолів — і молитва сама собою лине із глибини серця. Доповнює враження українське вбрання святих небожителів — цілком бездоганне і в художньо-етнографічному, і в ідейному плані. Помітили ми й ще один тонкий нюанс: апостоли зображені на тлі зеленого острова і далекого берега із ледь вловимими силуетами. Безсумнівно — там підносить свої бані іще не сплюндрована вибухом 1941-року Києво-Печерська Лавра.

Що ж, наші духовні предки вистояли і перемогли — через довгі 70 років червоного вавилонського полону. Їхніми молитвами, заступництвом Божої Матері і з Божою поміччю неодмінно переможемо і ми.

Осип Курилас

Хоч як дивно, але уперше із галицьким ікономалярем ми зустрілися в одному непоказному сельці на лівобережній Черкащині. І, звісно, Куриласа не впізнали, бо до того його робіт не бачили і про нього майже не чули. Тільки вразилися — звідки такий вишуканий український модерн у старій церкві?

Та за кілька років по тому, у Дрогобицькому художньому музеї, де виставлена пара чудових ікон митця, ми несподівано дізналися про автора того незвичайного образу. Що це було — авторське повторення чи чиєсь наслідування? Не знати. Та от що цікаво: будь-який художник, навіть початківець, із упевненістю скаже, що сільська ікона і за технікою виконання, і за духовним вмістом стоїть вище, ніж прославлені, розтиражовані у сотнях листівок музейні шедеври…

Іван Їжакевич

…Іван Сидорович Їжакевич прожив не життя, а справжнє житіє.

Народився 1864 року, спочив 1962-го, маючи повні 98 років.

Ще малим вивчив назви геть усіх ікон, які були у рідному селі Вишнівець на Уманщині.

За учнівства в рисувальній школі Миколи Мурашка познайомився із Михайлом Врубелем, який дозволив Іванові (і більш нікому) бути присутнім при написанні знаменитого Зішестя Святого Духа на хорах Кирилівської церкви у Києві.

Оздоблюючи храми, святих зписував із рідних і селян-сусідів, яких знав змалку. Приміром, у трапезній церкві Києво-Печерської Лаври в образі Марка Гробокопача зобразив свого діда Родіона.

Останню свою картину розпочав за тиждень до смерті, а всього їх створив щонайменше 20000.

Наприкінці столітнього життя сам рубав дрова, а живився самим чаєм із коржиками…

І головне — написав ікони для понад 20 церков.